Виталий Масловский - С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны

Далі Конрад зазначає, що «модерний націоналізм» ще не має «одностайної, закінченої доктрини», але продовжує формуватися під впливом відомого німецького філософа Ф. Ніцше: «…Найбільший вплив на оформлення націоналістичної модерної ментальносте Європи має безперечно філософія Ніцша. Ніхто не зрозуміє наставления, кольориту думання та ідеології модерного націоналізму, хто не знає ніцшеанського світогляду».

Після такого присоромлення недолугих із середовища галицьких націоналістів священик М. Конрад з захопленнями знайомить читача з «філософією Ніцше», відзначаючи його крайній індивідуалізм, волюнтаризм («гін до сили», «воля до влади», «жити інстинктами, афектами, проявами волі»), аморальність (в етиці — аморалізм, «мораль панів», націоналістичної еліти, якій «все дозволено», а добро, доброта — це слабосилість), антидемократизм (демократія — ворог людини). Ніцше — це «вияв сліпої сили без світла думки, стихійна гра сил, демонічний екстаз й оргії».

Спеціальний підрозділ Конрад присвячує «донцівському націоналізму». Тут священику, професору богослов'я імпонують: донцовський «героїзм абсурду»; «головною понукою наших діянь є наші інстинкти, пристрасті, афекти»; «головним двигуном націоналістичного руху має бути сліпа активність». Автор досить чітко пізнав головну суть та ідею «націоналізму Донцова»: «Чин до чину, хоч би це був огонь, землетрус, чи страшний суд, хоч би він окупався сльозами і кров'ю мільйонів».(Виділено мною — В.М. ). Тобто: боротьба для боротьби і те «хижацтво», яке проводить націоналістична еліта, повинно стати «насиллям, безоглядним терором», бо «ножем і кров'ю» треба накинути свою волю масам. От вам і біблійне «Не убий!» із уст священика і професора богослов'я!

Наприкінці М. Конрад визначає: «Націоналістична ментальність Донцова сперта на філософії Ніцша».

Читаючи все це, мурашки повзуть по тілі. Коли ж подумаєш, що все це писав слуга Божий, то хочеться неодмінно продовжити цитування його «писань» — хай прочитають нинішні читачі!

М. Конрад подає питання так: «Як ставиться сучасний католицизм до «модерного націоналізму»? Під «модерним націоналізмом» він розуміє, звичайно, не тільки «донцовський націоналізм», але й усі європейські рухи фашистського типу. І відповідає: «Терміном «сучасний націоналізм» розумію релігійний рух, оформлений католицькою ідеологією. Він тепер найживіше проявляється в організації «Католицькі акції»… Націоналізм і сучасний католицизм є близькі собі ідеалізмом й активізмом… Націоналізм і католицизм — це могутні союзники в боротьбі з лібералізмом ісоціялізмом».

Для чого ж потрібний такий альянс католицизму і націоналізму?

Конрад відповідає: «Зібрати нову, енергійну, ентузіястичну еліту і поставити її під провід відомих і характерних вождів, і пхнути маси до чину, до рішучої і подібної боротьби з гнилим духом капіталізму і з сатанинським комунізмом, і до обнови людського життя приватного, родинного, національного, державного на принципах християнської справделивости й любови — це наказ XX століття… Сучасний католицький і націоналістичний рухи є новітнім хрестоносним походом — в католицизмі з гаслом: «Вірую! Так Бог хоче!», а в націоналізмі з гаслом: «Хочу! Voglio!»…Сполука релігійного етосу з націоналістичним патосом — це непоборна сила! Меч і хрест — ось надія народів і людства на нове краще завтра». (Виділено мною — В. М.)

Правда, Конрад визнавав, що «націоналізм… має свої зоологічні нахили», однак якщо Гітлер висловив заяву про необхідність «міцно охороняти християнство», а Муссоліні щиро поєднує фашизм з церквою і клерикалізмом, то це значить, що все гаразд. Тому так завершував свої «писання» Конрад: «і у нас є слідний зворот, спрямований до синтези націналізму і католщизму…»(Виділено мною — В.М.).

Отже, священик-богослов М. Конрад виступав не тільки завзятим захисником й апологетом фашизму й інтегрального націоналізму, але й ідентифікував фашистсько-націоналістичні рухи в Європі з «модерним націоналізмом» Донцова в Галичині, і, по суті, єднав доктрини, наміри і дії Гітлера і Муссоліні, Донцова і католицької (і греко-католицької) церкви. «Меч і хрест, — вказував ін, — непоборима сила хрестоносного походу»! Але проти кого?

«Писання» М. Конрада — не просто якісь маячіння священика-фашиста. Як активний клерикальний функціонер й ідеологічний поборник «Католицької акції», декларованої й організованої Ватиканом, він, по суті, беззастережно виконував і пропагував ті принципи, які здійснювало керівництво католицької церкви у міжвоєнний період, в руслі якої і діяла греко-католицька церква в Галичині.