Виталий Масловский: С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны

«Український націоналізм підходить під поняття тоталітарного руху… Символічне значення мало запозичення українськими націоналістами деяких параферналій руху (напр., форми привіту)».

Тут автор має на увазі запозичення націоналістами у гітлерівців вигуків «Слава Україні!», «Слава Бандері!» з викиданням наперед правої руки. Правда, І. Лисяк-Рудницький не зазначає, що ОУН бандерівців перейняла у гітлерівців і кольори (червоно-чорний) свого партійного стягу. І там же:

«Хоч часом в українського націоналізму була орієнтація на власні сили, однак у своїй зовнішній політичній концепції він поклався на союз з Німеччиною. Певні кола з райху підтримували ці сподівання і розрахунки…»

Посилаючись на вищезазначені міркування І. Лисяка-Рудницького, відомий в діаспорі історик О. Субтельний дещо скромніше зазначає: «Український інтегральний націоналізм цілком очевидно містив елементи фашизму й тоталітаризму». 6 6 Субтельний О. Україна: історія. К., 1991. С 382. Така позиція, як бачимо, влаштовує нинішніх націоналістів, бо вони настирливо рекомендують (а в Галичині насильно нав'язують) цю книгу О. Субтельного у школах і вузах як основний підручник з історії України.

У своїй праці «Напрями української політичної думки» вже згадуваний І. Лисяк-Рудницький відвертіше зазначав: «У процесі свого природного зростання український інтегральний націоналізм, безсумнівно, брав собі за зразок сучасні йому фашистські рухи і режими на Заході…»

І тут же: «Інтегральні націоналісти, усвідомлюючи свою ідеологічну спорідненість із західним фашизмом, мали змогу отримати політичний виграш на прагенні до міжнародних змін, дуже поширеному в українському суспільстві». 7 7 Лисяк-Рудницький І . Напрями української політичної думки. Записки НТШ ім. Т. Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ. С 58.

Свої міркування про український інтегральний націоналізм як різновид фашизму І. Лисяк-Рудницький завершив так:

«Для небайдужих спостерігачів, навіть для тих, хто сам брав участь у цьому русі, стало з часом очевидним, що український інтегральний націоналізм має серйозну внутрішню хворобу. Це призвело до притуплення морального відчуття, що виявилося у застосуванні фізичного і морального терору проти українських політичних опонентів. Волюнтаристський характер націоналістичної ідеології, опора на «міф», а не на знання завадили відчути реальність об'єктивно, а отже зробити раціональні і відповідальні висновки. Хоча інтегральний націоналізм підніс войовничість і життєздатність українського народу в часи воєнних потрясінь, він разом з тим знизив рівень його громадянської зрілості… Роки Другої світової війни принесли заразом апогей і кризу інтегрального націоналізму». 8 8 Там же. С 59.

На жаль, об'єктивний в цілому дослідник І. Лисяк-Рудницький піддався невластивим таким людям емоціям. Інтегральний націоналізм сьогодні не тільки реанімували, але й плодиться він не тільки в Галичині.

Його витворив Дмитро Донцов (Шелкопьоров), син херсонського землевласника і торговця хлібом, росіянин за походженням та водночас ідеолог українського войовничого націоналізму.

Мітька Шелкопьоров так був перейнятий ворожістю до Росії та росіян, що надовго заразив галицьких націоналів, хоч для цього в Галичині не було особливих підстав. І водночас «москаль» Шелкопьоров став речником українського націоналізму і шовінізму, так божевільно пройнятого русофобством. Чи не парадокс?

Інтегральний («всеохоплюючий», «всеосяжний», або частіше — чинний) націоналізм насправді не був творінням самого Донцова. Взагалі все, що було в його працях було запозичене, а, вірніше, змавповане, списане з зарубіжних авторів — Шопенгауера, Ніцше, Барреса, Гюйо, Сореля, Морраса, Бергсона, Шпенглера та багатьох інших. Справжнім творцем ідеології інтегрального націоналізму у Франції був Шарль Моррас, виходець із Прованса, однієї з відсталих провінцій (що і спонукало Донцова так часто вживати термін «провансальство» з поваги до свого ідейного метра — в українській мові не знайшов відповідного слова).

Вже в 1923 році в статті «Чи ми фашисти?» Д. Донцов беззастережно заявляв, що той «політичний і морально-психологічний дух», яким дихають такі, як він, є незаперечно фашизмом. Стаття вийша в тому ж «Літературно-науковому віснику», який за протекцією провідника УВО (Української військової організації), а затим ОУН, Євгена Коновальця був переданий в руки Донцова. Згодом він розвиває свої погляди (запозичені з фашизму і нацизму) в книзі «Націоналізм» (1926 р.). А в 1935 році Донцов тлумачив уже фашизм, як «щось своє»: «Ви і ваші приятелі, — відповідав він своїм численним опонентам, — завжди звинувачували мене в наслідуванні фашизму й гітлєризму. Ну то читай пресу фашистську, читай же пресу римську, берлінську, пресу «франсистів», або «огневиків» в Парижі (тут Донцов нагадує про фашистів у Франції, зокрема про «Вогнистий хрест» полковника де ля Рока — В.М.). Там велика проблема нашої доби уймається якраз так, як уймаю її я».