Виталий Масловский: С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны

Я, звичайно, маю свою усталену позицію історика і багаторічного дослідника історії України часів Другої світової війни та повоєнного періоду. Але вважаю, что цю позицію нема потреби визначати, а тим більше нав'язувати читачеві. На численні поставлені питання найкращі відповіді можуть дати документальні аргументи і факти, а читач сам розбереться в суті. Разом з тим однозначно вважаю, що всебічно і змістовно відповісти на них можна, перш за все, розглянувши найсуттєвіше із них: чи був український, так званий інтегральний, націоналізм фашизмом?

На це надто визначальне питання відповідають самі ж націоналистічні автори — різні «історики», «історіософи», «біографи» ОУН-УПА, які претендують на істину в останній інстанції. Наведемо кілька фактів, не коментуючи та не інтерпретуючи їх, а лише уточнюючи чи пояснюючи окремі малозрозумілі місця у тексті.

Ще напередодні війни провідна газета Організації українських націоналістів (ОУН) «Наш клич» досить чітко визначила напрям своїх політичних дій: «Це — суспільно-політичний рух, який існує сьогодні в усьому світі. В одній країні він виявляється як фашизм, в іншій — як гітлеризм, у нас — просто як націоналізм». («Наш клич». 1938. 9 липня.)

Газета націонал-клерикалів в Галичині «Мета», нещодавно відновлена у Львові, недвозначно заявляла про мету українських войовничих націоналістів: «Український націоналізм мусить бути підготовлений до всяких засобів боротьби з комунізмом, не виключаючи масової фізичної екстермінації (винищення), хоч би й жертвою мільонів людських екзистенцій (існувань)». («Мета». 1932. 17 квітня.)

Додамо до цього два цікавих застереження авторів-неукраїнців. Один із найавторитетніших у середовищі українських націоналістів-дослідників минулого, автор відомої книжки «Український націоналізм», американський «радянолог» й «українолог» Д. Армстронг констатує, що ОУН виникла з «терористичних напівфашистських організацій» — УВО (Української військової організації) і Союзу української націоналістичноннї молоді під керівництвом Д. Донцова. 1 1 Armstrong I. A. Ukrainian Nationalism. 1939–1949. New-York, 1955. Р. 20–23.

Французький публіцист та історик Аллен Герен характеризує ОУН як організацію «пронімецької і профашистської орієнтеції», яка в міру зростання стала «фашистською організацією» не тільки політично, але й ідейно. 2 2 Герен Аллен. Серый генерал. М., 1970. С. 84, 85, 90.

А тепер звернемося до синтезуючих застережень. Колишній офіцер спеціаль-батальону Абверу «Нахтігаль» («Соловей»), а нині політолог, Прокоп пише: «…У 1930-х роках націоналістичний табір пішов… ще далі, точніше від авторитаризму і критики демократії до ідеологічного конформізму та намагання не тільки здобувати впливи в суспільстві… Це були вже риси т. зв. всеосяжносте, інтегральности чи, як пізніше цю течію названо в соціологічній і політично-науковій літературі — тоталітаризму. Цю філософію сприйняла не тільки ОУН, але також і легальна формація націоналістичного руху, що діяла в західних областях під польською окупацією, а саме фронт національної єдності під керівництвом Дмитра Палїєва». 3 3 Прокоп М. В сорокові родини протинімецької боротьби // Сучасність. Мюнхен, 1981. Ч. 10. С 37.

Тут треба дещо уточнити. Фронт національної єдності (ФНЄ) у 30-ті роки — це невелика легальна організація, яка відкрито проповідувала фашизм і будувалася за зразками гітлерівських загонів штурмовиків. Д. Паліїв як фюрер ФНЄ став пізніше офіцером есесівської дивізії «Галичина», був радником її командування, i загинув у боях під Бродами влітку 1944 року.

Далі М. Прокоп зауважує, що всі «українські» (тобто націоналістичні) партії та організації «чекали на війну», як на нагоду «для розгорнення боротьби за незалежність. А оскільки єдиною… силою, яка прагнула до зміни «статус кво», і мала для цього засоби, сили, була Німеччина, то на неї розраховували всі українські (читай: націоналістичні — В. М.) політичні групи…». 4 4 Там же. С 57. В «Енциклопедії' українознавства» (яка, до речі, нещодавно перевидана у Львові, і яку редагував і видавав В. Кубійович — керівник УЦК (Українського центрального комітету) в часи німецько-фашистської окупації Галичини, а затим видавець багатьох «наукових» праць націоналістів за кордоном) відомий історіософ І. Лисяк-Рудницький визначив зміст терміну «український націоналізм» так: «Найближчих родичів українського націоналізму слід шукати не так в німецькому нацизмі чи італійському фашизмі — продуктах індустріальних і урбанізованих громадянств, як скорше серед партій цього типу аграрних, економічно відсталих народів Східної Європи: хорватські усташі, румуньска «Залізна гвардія», словацькі глінківці, польська ОНР (Обуз народово-радикальни). 5 5 Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Париж — Нью-Йорк, 1966. № 5. С 1725. І далі: