Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

У початку жовтня 1919-го року, коли 7-ий Синій полк перебував ще в м. Зятківці, до полку повернув, після вилікування від поранення в шпиталі, заступник к-ра полку, полк. Борис Магеровський і обняв команду над полком. К-ир полку. полк. О.Вишнівськнй, все ще лікував свою тяжку рану в шпиталі ім. Пирогова, в м. Винниця.

Після захоплення 9-им полком Ободівки й 7-им Верхівки, денікінці відступнлн в напрямках на Бершадь, Баланівку й Войтівку. 7-й Снній полк дістав наказ наступати на с. Войтівка. До фронтового настану вирушив перший курінь, під командою к-ра куреня, сот. С. Довгаля; решта полку, з батерією наступала обхідним маневром, щоб заатакувати ворога з флангу, або і з тилу.

Село Войтівка розкинулося в глибокій і широкій балці. Перед селом, з боку наступу Синіх, стелилося рівне і чисте поле, а перед полем був ліс. З протилежного боку села, вихідна дорога йшла крутим підйомом на гору, що виглядала як не дуже високий горб.

У авангарді 1-го куреня йшла 2-га сотня, на чолі з сот. Біланчуком, на віддалі одного кілометра від решти куреня. Коли сотня наближалася до Войтівки, із села. назустріч їй, вийшла колона денікінців. Очевидно, була це рівнож авангардна сотня. Обидві колони розгорнулися в лави. Зав'язався зустрічний бій. Заграли два легких кулемети, що їх мала 2-га сотня. Збоку денікінців — лише рушничний огонь.

З початком бою, решта першого куреня наблизилася до лави 2-ої сотні на яких 400 метрів і розгорнулася, готова підтримати 2-у сотню. Після короткого бою, денікінська лава повернула й зникла в селі. Настала тиша. Ворог не давав про себе знати. Висланий від 2-ої сотні дозір доніс, що Войтівка вільна від ворога. Схилястою дорогою 2-а сотня ввійшла до села. Помилкою к-ра 2-ої сотні було те, що він не дав був наказу дозорові перевірити місцевість за селом. Насліки цієї помилки були для сотні трагічні.

Одержавши повідомлення к-ра 2-ої сотні, що Войтівка вільна від ворога, обережний сот. Довгаль не увійшов услід за аванґардного сотнею до села. Залишивши решту куреня на полі, він дав наказ сот. Біланчукові упевнитися, що денікіиців нема рівнож і за селом, за тим горбам, що ним можна було легко маскуватися. Обережність к-ра куреня була цілком на місці. Не встиг іще його наказ дійти до сот. Біланчука, як власне із-за того горба денікінці раптом розпочали інтенсивний гарматний огонь. Обстрілювали поле, що на ньому була решта куреня. Негайно збільшивши дистанцію поміж бійцями в лавах куреня, сот. Довгаль спішно відступив на південь, край лісу, до довгої канави й зайняв там позицію. Ворог не встиг пристрілятися й тому сотні дійшли до канави без втрат.

Ще якийсь час денікіиці обстрілювали поле, а потім перенесли гарматний огонь на край лісу, але тим сотням, що були І канаві, обстріл ппсодж не приніс.

Через село, що в ньому була 2-га сотня, пролітали з галасом, потрясаючи повітря, гарматні стрільна. Водночас, понад хатами села й головами козаків 2-ої сотні, то вилизавивали, то роями джмелів дзижчали кулеметні кулі. Сот. Біланчука цей "концерт", як видно, вивів із нервової рівноваги. У такій ситуації він не чув себе в селі певним і рішив приєднатися до решти куреня. Це була його друга помилка, фатальна не тільки для сотні, але й для нього самого.

За наказом к-ра, 2-а сотня вийшла із села розгорненою лавою й почала відходити в напрямку на ліс. Сот. Білаичукові не вільно було відступати відкритим полем, бо на його тлі, лава була для ворога доброю ціллю. У селі 2-а сотня мала захист від обстрілу й забезпечений свій тил рештою куреня. Якби та сотня зачекала ще бодай пів години і з села не вийшла, то не дійшло б до катастрофи.

Зауваживши на чистому полі лаву відступаючої 2-ої сотні, денікінці негайно перенесли гарматний вогонь на ту сотню. Один переліт, другий недоліт, а трете стрільно в саму середину лави. Поле вкрилося мертвими й раненими, закривавилося… Заметушилися козаки. Одні, що й духу несуться вперед, а другі лягають трупом, або корчаться на землі в калюжі крови… Між останніми був і к-ир сотні, сот. Біланчук. Обидві ноги його перебиті стрільном. Поблизу санітарів не було.

Сот. Довгаль, взявши трьох козаків, спішить, під ворожим обстрілом, короткими перебіжками й пересуненням на череві, до ранених. Перебиті ноги сот. Біланчука лежать нерухомо, а вище колін тремтять-рухаються від страшенного болю. Ввесь одяг нещасливого вояка-патріота, що життя своє присвятив боротьбі державність України, налитий кров'ю. Обидві ноги покаліченого сотника ампутовано в шпиталі й хутко після того сотник Біланчук помер.