Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Велику таємницю життя, заховану в формулі кількох слів, котрих ніяк не міг пригадать.

Д-р Гілярович переливав в жили порядну порцію чогось, ціла рука оніміла, пальці втратили рух і чуття.

Потім руку положено на металеву, зігнуту в лікті шину, виложену ватою, окручено бинтами, дальше окручено бинтами до пояса товсто груди і живіт, в кінці загіпсовано.

На ліжко положено на спину, так що унерухомлена рука була піднесена вгору, зігнутою в лікті.

Трохи пізніше довідався, що консиліум було наставлено на усунення руки одночасно з костями плечового суставу.

Будучи без перев'язки в Волочиську 9 днів, рана сильно загноїлась, виступили ознаки гангрени, що разом з великою втратою крові загрожувало смертю Один тільки доктор Гілярович був іншої думки. Він зробив операцію, особисто по кілька разів приходив, справджав серце, пульс, оглядав рану, над которою не було гіпсу. В широку тепер рану, з обох боків прорізану на 10 см, вставлено чотири резинових трубки, якими стікав гній. Щодень ці трубки і рана промивались водою з якимись додатками, а справляло це полегшення і приємність.

Досвідчений Гілярович був думки, що куля була "дум-дум" або надпиляна. Попавши в сустав, потрощила кості та порвала артерію.

Рисунок показує знищення кісток, які в м'язах порвали волокно, а там почалось запалення, гниття та замирання тканини. Операція усунула змертвілі частки тіла, куски кісток, припинила розвиток процесу за мирання тканини в дальшім розмірі.

Од природного стану здоров'я та прибутку витворення крові залежало дальніше лічення. По недовгім часі заклопотане лице доктора Г-ча повеселіло: "Doskonale! Granulacja!" Температура спадала. Спадала вага, опанувала повна безсилість, рука мертва… Зате апетит появився і щодень наростав. Гілярович приписав додатково шніцель, часом сестри од себе — яблуко, яйце, все було мало. Купить щось не було за що.

І тут несподівано з'явився мій Срулик. З ним разом почалась боротьба організму з обезкровленням.

Сергій утік з Лапдуту, де часово перебувала бригада, добравсь до Тернополя, постарався найти собі притулок, а потім прийшов до шпиталю. Мельник привів його в нашу залу, а Сергій довго роздивлявся, поки мене пізнав. Дивився, та аж трусивсь. За шість неділь зостались на мені кості та шкура, як колись після затруття газом, знову вага спала до 39 кг. З появленням Сергія змінилось харчування.

До шпитального посиленого дійшло масло, сметана, яйця, червоне вино. Або приносив сам Сергій, або передавав Мельником. Міг тепер наїдаться і підгодовувать Неживого.

Євтушенко і Чубенко уже виїхали до іншого шпиталю. Одночасно рана заживала скоро, доктор Гілярович мав щодень з задоволенням можність крикнуть: "Doskonale!"

Як були непомірно болючі перев'язки раніше, тепер зробились щораз легші, скоро не стали потрібні і рурки. Вийнято їх на восьмому тижні. Одначе рука була, як мертва, не ворушились пальці. Спитав д-ра, чи зможу колись держать вудку та ловить рибу?

"Będzie pan kapitan robić wszystko, cierpliwości".

Докучав висохший і тепер просторий гіпсовий панцир, при найменшім рухові ребра обтирались об тверді нерівності.

На дванадцятому тижні гіпс знято. Рука в плечі затріщала, розігнулась в лікті і, обережно піддержувана, поволі опустилась. Зроблено тепер перев'язку "дезо" або "dezolt", унерухомлюючу рух костей в суставі. Д-р Г-вич обережно, докладно обслідив, общупав, оглянув, якось здивовано голосно ствердив: "Doskonale!"

Прийшов час, коли, проснувшись, почув як од плеча вниз пробігло як електричество, порушились пальці. Рука одживала, а одночасно — віра, що калікою не останусь.

Скоро почав ходить, сили повертались, хоть дуже поволі. Міг тепер виходить до вільної кімнати-прихожої побалакать з Сергієм. Сундучок з речами і шабля — під опікою Дмитра Федорова.

Пішла чутка, що я помер. Сергій прибув, аби власними очима побачить могилу та десь між своїми притулиться. Він фахівець-бляхар. Те, що приносив, набував різним способом. Заробляв припадковою працею, картами (тоже фахівець!), навіть випросював. В останньому щось помагало пришпилене Дяченком прозвище — "жидівський батько".

Коли я лежав безсилий, висохший, зайшли в залу двоє старшин-наливайків- ців — сотник Йосип Колодочка і поручник X. Мене не пізнали, тільки по таблиці найшли. В околицях Тернополя продавались коні всієї дивізії, а вони входили в склад цієї ліквідаційної комісії. Було там моїх власних троє коней. Що з ними — не знали. Юзік Колодочка, порядний старий запорожець, залишив всі гроші, які мав, а було того небагато, і обіщав особисто допильнувать продажі та доставить гроші. Більше ніхто не заходив, а гроші за коні так і пропали.