Наталія ЯКОВЕНКО - Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Відтак, коли у 1785 р. був оголошений знаменитий імператорський маніфест "Грамота на права, вольности и преимущества благородного российского дворянства", де вперше гарантувалися недоторканість особи, майна і честі, а також право на вільний в'їзд і виїзд з країни та регіональну самоврядність, [58] Варто нагадати, що така сукупність прав діяла в українських землях з кінця XIV – середини XV ст. як законодавчо оформлена і в Короні Польській, і у Великому князівстві Литовському, поширюючись не лише на шляхту, але й на решту вільних прошарків населення (пор. розд. III, § 1–2). козацькій еліті залишалося тільки формально довести свою дворянську належність по силі прав малоросійських , тобто підтвердити, що хтось із предків кандидата в "російські дворяни" належав до старшини чи походив не от здешней простонародной породы , а від польської шляхти з-за Дніпра.

В генеалогіях, які вибудовувалися протягом цих кількох років, доки проходило перезатвердження дворянства, можемо натрапити на багато кумедних фантазій на зразок спроб Білецьких-Носенків вивести себе від згаслої у XV ст. волинської гілки князів Носів, чи Скоропадських – від якогось міфічного референдарія над тогобочною Україною. Бувало, що таке дворянство доводили у якнайкурйозніший спосіб. За приклад може слугувати лист гетьмана Скоропадського 1711 р., пред'явлений нащадками на доказ близькості їхнього предка до гетьмана:

Внаслідок легкості доведення свого "дворянського" минулого на кінець XVIII ст. в колишній Гетьманській Україні відсоток дворянства був значно вищий, ніж в інших регіонах імперії, охоплюючи, за обрахунками Зенона Когута, близько 23–25 тис. осіб. Без сумніву, до цього числа потрапило багато осіб селянського та міщанського походження, над якими дошкульно глузували. Наприклад, в анонімному чернігівському вірші кінця XVIII ст. "Доказательства Хама Данилея Кукси потомственні" в'їдливо пародіюється доведення дворянства по гербу, на якому лопата написана держалном угору… усередині граблі, вила і сокира ; знадобилося ж воно кандидатові, аби його ніхто не брав за чуб.

Зусилля забезпечити собі місце в соціально престижних структурах Російської імперії не виключали спроб козацької старшини ще якось зарадити перемінам у власній батьківщині. Широким полем для цього, зокрема, стала діяльність "Комиссии для сочинения проекта нового уложения и для советов о способах к достижению общенародного благоденствия", створеної Катериною II у 1766 р. з метою реформувати російські закони. У підсумку, як відомо, з реформи нічого не вийшло, і 1769 р. під приводом початку російсько-турецької війни Комісію було розпущено. Проте бурхливі вибори до неї (лише з України було обрано 34 депутати: по 11 від старшини і рядового козацтва, 10 – від городян, два – від Запоріжжя), а особливо складені виборцями накази засвідчили, наскільки живі в Гетьманаті, як роздратовано писав Рум'янцев, любовь к своей землице і прагнення к умоначертаниям прежних времен.

Спільним пунктом усіх депутатських наказів з України стала вимога поновити договір, на підставі якого гетман Богдан Хмельницкий со всем малороссийским народом приступил под державу великороссийскую. Щоправда, під тиском генерал-губернатора клопотатися про відновлення гетьманства виборці наважилися лише в одному з наказів – від рядових козаків Прилуцького полку, а в решті обмежилися вимогою дотримання давніх звичаїв і юридичних практик, зокрема – Литовського Статуту, згадки про який звучали особливо часто. Характерним документом цього періоду є розвідка, написана перекладачем Петербурзької Академії наук, депутатом старшини Лубенського полку Григорієм Полетикою під назвою "Історична довідка: на якій підставі Мала Росія була під Польською республікою, і на яких договорах піддалася Російським государям, і патріотична думка про те, як її тепер можна влаштувати без порушення її прав і вольностей, щоб вона була корисною для Російської держави". [59] Ідеї "Історичної довідки" згодом у публіцистичній формі знайдуть вияв у часто згадуваній "Історії Русів", що дало підставу багатьом історикам вважати Полетику автором цього твору (за іншими гіпотезами, ним міг бути його син Василь або могутній царедворець, канцлер Катерини II Олександр Безбородько). "Корисне" правління в Україні, на думку Полетики, повинне повністю знаходитися в руках шляхти, наділеної правом ставити на підставі вільного вибору з-поміж себе урядників, встановлювати, відміняти і виправляти закони на своїй території, визначати податки і повинності тощо.