Наталія ЯКОВЕНКО - Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Розквіт золотих шляхетських вольностей ще контрастніше підкреслював соціальну прірву між безправ'ям простолюду і необмеженою владою над ним панів ( Славне Польське королівство є небом шляхти, пеклом селян… – пишеться в одній з тогочасних епіграм). У десятиліття золотого спокою 1638–1648 рр. селянська проблема, доти зм'якшена козацьким опором і поступами колонізації Наддніпрянщини, загострилося і в Україні. Різке збільшення вивозу зерна на ґданський ринок з Київщини і Брацлавщини, яке спостерігається саме в цей час, опосередковано засвідчує, що й тут почала запроваджуватися фільваркова система господарювання замість попередніх пільгових воль , приховуючи потенційну загрозу вибуху (пор. розд. IV, § 3).

Ситуацію, що складалася у козацькому світі впродовж десятиліття золотого спокою 1638–1648 рр., влучно передає приповідка, яка ходила між козаками: "Ляхи нас запхали у міх, але не зав'язали". Стоголова козацька гідра, у якої, за висловом Миколая Потоцького, замість відтятої голови негайно виростає друга, лише завмерла в чеканні миті, коли найменший випадок стає іскрою, з якої вибухне полум'я. Роль власне такого випадку судилося зіграти лихій пригоді з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким, якому у 1647 р. підстароста Александра Конєцпольського Данило Чаплинський заїхав хутір Суботів. Хмельницький спробував шукати справедливості легально і, маючи доступ до двору, навіть добився аудієнції у Владислава IV, проте, як твердить легенда, отримав від нього відповідь: "Vel non habes frameam stupide?" ( Хіба у тебе, дурню, немає шаблі? ).

Як свідчать певні факти, Хмельницький та його однодумці мали намір наприкінці жовтня – в листопаді 1647 р. раптово ударити по ставці урядового козацького комісара Яцека Шемберка в Трахтемирові, щоб захопити артилерію та клейноди Війська Запорозького. Однак ці плани були викриті, а Хмельницький заарештований і переданий під варту чигиринському полковникові Станіславу Кричевському, котрий доводився Богданові кумом. Тим часом до полковника звернулися колеги Хмельницького – чигиринські сотники Федір Вешняк, Кіндрат Бурляй і Токайчук, прохаючи відпустити в'язня на поруки, аби той зміг поїхати до ставки Шемберка й виправдатися. Кричевський кума з в'язниці випустив, а поручники, зробивши вигляд, що готуються їхати до Трахтемирова, борошна до возів набрали, самі на коней повсідали і з невеликим почтом наприкінці грудня 1647 р. вирушили з Чигирина. Проте шлях їхній проліг, як і можна було сподіватися, не до ставки Шемберка, а на Запоріжжя.

Виїзд групки козаків на Запоріжжя, якому місцева адміністрація не надала серйозного значення як явищу для України буденному, дав перші наслідки вже на початку лютого 1648 р. Зібравши довкола себе запорожців на о-ві Томаківці в 60 км південніше Хортиці, Хмельницький здійснив напад на Січ, розташовану на мисі Микитин Ріг, розбив залогу коронного війська, яка після 1638 р. регулярно там перебувала, і примусив до втечі черкаського реєстрового полковника Станіслава Ґурського. Що ж до козаків-реєстровців, котрі несли там варту, то вони вкотре підтвердили стару приповідку: воювати козаками проти козаків – це все одно, що вовком орати – вони просто перейшли на бік повсталих. Тоді ж Богдана Хмельницького у козацькому колі обрали гетьманом Війська Запорозького.

До кінця квітня, коли новий гетьман вийшов з Запоріжжя назустріч коронному війську, обидві сторони готувалися до сутички. Хмельницький розсилав по Україні універсали з закликом до оборони стародавньої грецької віри від неприятелів-ляхів, а одночасно через довірених осіб закуповував на Волині, в Галичині і навіть у Польщі порох та інші військові припаси. Були розпочаті й інтенсивні дипломатичні зносини з кримським ханом Іслам-Гіреєм III, внаслідок чого сторони досягли домовленості про взаємну воєнну допомогу. Паралельно точилося листування з коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким, завдяки якому Хмельницький добре відомим зі своєї пізнішої тактики маневром відтягував час, потрібний на військові приготування. Посилаючись на кривди й утиски козакам, він просив відновити справедливість – скасувати ординацію 1638 р., вивести з України коронне військо і дозволити морські походи. А коли гордовитий коронний гетьман пригрозив: "Швидше будете на палі, ніж діждетеся вольностей" , Хмельницький відповів філософськи: "Буде, пане гетьмане, так, як Бог дасть" .