Михайло Горбовий - Гуцули у Визвольній боротьбі

Не можна не сказати про хвилюючу зустріч січових стрільців і запорожців Петра Болбочана в Олександрівську. Тут, на землях Війська Запорозького, несподівано для себе зійшлися дві збройні українські формації. Здивуванню і радості не було меж. У цьому братерському акті злуки на берегах Дніпра, неподалік Запорозької Січі, взяли участь й духовенство та величезна кількість мешканців міста. "Дивилися одні на других брати з Підкарпатської країни і з широких степів Великої України, пишалися собою і перед очима великотисячного народу і своїх командирів проходили з високо піднесеними головами, з очима, в котрих горів вогонь великої самопосвяти і віри, — згадував сотник Запорозької дивізії Борис Монкевич. — Одні за другими проходили ради військ, відбиваючи ногами такт музики. Сонце вилискувало на багнетах піхоти, тихий вітерець шелестів прапорцями на списах запоріжської кінноти, басували коні, й тяжко гуркотіла артилерія. Не вірили Січовики своїм очам, що вони побачать на Україні так добре вишколене військо… В одному тільки 2-му запоріжському полкові було 1200 самих старшин. Вражіння від паради було велике і ніколи не забудеться. Архикнязь Вільгельм поцілувався з полковником Болбочаном, а січові стрільці і запоріжці клялись самі собі і оден одному на вічну згоду в боротьбі за щастя народу, за Державність Українську".

Борис Монкевич звернув увагу на те, що серед запорожців з'явилися дивні постаті в австрійських мундирах, зі свіжовибритою головою і невеличкими оселедцями. Це стрільці покидали австрійське військо і переходили До Армії УНР. І нехай формалісти називають це дезертиством! Це була романтика виконання вояцького обов'язку перед Україною!

Отак діяли степи на стрільців!

До слова, і у Горбового була думка покинути УСС і піти "до гайдамаків"…

Звичайно, що читачеві зі Східної України особливо цікаво буде читати сторінки про перебування гуцулів на Великій Україні, їхні враження і погляд на нас. Деталі стосунків висвітлено в "Одному спомині" Михайла Горбового. Виявляється, що й до стрілецьких рядів голосилися наддніпрянці, невдоволені порядками в Армії Української Держави. Горбовий згадував: "Не раз до стійкового чи так-таки до звичайного стрільця підійде їхній гурт і зі сльозами в очах просять:

— Прийміть нас до своєї частини! Та ж у вас за саму команду, за саме те рідне слово варто вже служити. А ми що? Ніби українська армія, команда московська, старшини московські, до того тепер вони в ім'я "гетьмана України" ще гірше поводяться з нами, як за царських часів. Просто чоловік не знає, кому служить!

На жаль, Українські січові стрільці були в таких умовах, що годі було й думати про приняття до своїх сотень отих щирих борців, наших степових братів… Як прикро було дивитися на їхній біль, з яким вони вертали до "своїх" частин із любої розмови з нами! І нас рвало обурення, коли ми бачили, що з того народу можна створити прекрасні боєві власні сили, що він рветься до свого війська, а тут московсько-німецький ставленик, "гетьман", припиняє творення українських військових частин, заводить московщину та деморалізує народ".

Отут, на мій погляд, Горбовий втрачає об'єктивність. Бо не гетьман запросив німців в Україну. Це зробила Центральна Рада. 1 добре зробила! Адже німці разом із запорожцями Болбочана вигнали з України більшовиків. Але Центральна Рада виявила повну нездатність у побудові Української держави. Що й казати, лише силою обставин змушена була проголосити її 22 січня 1918 року (у програмах урядових партій Центральної Ради навіть не було декларації про необхідність її побудови). Саме Центральна Рада майже весь революційний 1917-й проводила промосковську політику, була філією Тимчасового уряду, отримувала від нього заробітну плату, а відтак і була, якщо використовувати термінологію Горбового, отим "московсько-німецьким ставлеником". Звичайно, є що закинути і гетьманові. Але він, попри свою залежність від величезного німецького війська, яке запросила Центральна Рада, і московського оточення, в якому виріс, відновив гетьманську традицію, проголосив Українську Державу і як міг творив її. Але українці в цьому йому не допомагали, а лише розхитували, розхитували її основи…

Уже на Великій Україні гуцули ближче пізнали австрійського архікнязя Вільгельма Франца фон Габсбурга-Лотрінґена, а по-стрілецькому — полковника Василя Вишиваного. Про нього є коротка згадка в одному з неопублікованих щоденників Горбового за 1918 рік. "17.VI. прийшов до нас в кімнати архикнязь Вільгельм і дуже собі хвалив стрільців, — писав Михайло Горбовий. — Видно по нім, що має бути добрий чоловік".