Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Ми вже вище відзначали, що у Волині і Малої Польщі в цей час був район спірних претензій, а саме басейн Західного Бугу і у, певній мірі, Ятвягія. [373]Роман після смерті дядьки Казимира досить довгий час підтримував його малолітніх синів Лешка та Конрада, однак у лютому 1203 р. ситуація в Польщі докорінно змінюється: в цей час помирає головний суперник краківського князя Лешка Бялого Мешко Старий, і малопольський володар реально став претендувати на право бути князем-сеньйором, тобто великим князем усієї Польщі. В таких умовах, ясна річ, Роману впливати на ситуацію в Польщі ставало складніше, оскільки Казимировичі не тільки ставали самостійними політичними фігурами, але й у перспективі продовжувачами східної політики батька, про яку ми вище вже писали.

Безпосередні обставини походу галицько-волинського війська на Польщу, загибелі Романа Мстиславича 19 червня 1205 р. залишаються у певній мірі малоз’ясованими. У популярній літературі існує версія, що князь загинув під час полювання, коли відірвався від своєї дружини, натрапив на загін поляків, які його в сутичці вбили. [374]Проте ця версія опирається на недостовірні свідчення пізньосередньовічних пам’яток, де наводяться легендарні “подробиці” життя західноруського князя.

Значно більш поширене інше уявлення, згідно якого князь загинув під час великої битви між малопольськими та галицько-волинськими полками, що відбулася на березі Вісли неподолік польського міста Завихост. [375]Щодо самого походу, то, як ми вже відзначали у першому розділі нашої праці, в історіографії XX ст. досить поширена версія про те, що Роман переслідував далекосяжну мету: прагнув втрутитися у конфлікт між двома германськими угрупованнями – Гогенштауфенів та Вельфів. Галицький князь, згідно поглядів прихильників такого погляду, хотів підтримати короля Філіпа Швабського проти герцога Оттона, союзником якого і був Лешко Бялий. [376]Таким чином, масштаби європейської політики Романа (особливо якщо до них додати її “візантійські компоненти” [377]) набувають значних розмірів, хоча зразу відзначимо, що в контексті розглянутих фактів з біографії Романа такі уявлення про його діяльність виглядають зовсім нереальними. Проте ця концепція, враховуючи особливо її поширеність серед істориків, потребує на більш детальний розгляд.

Створена ця історіографічна традиція в основному на підставі повідомлення французької хроніки Альбріка, [378]яку він написав у 60-ті роки XIII ст. в абатстві Тріумфонтіум (“Трьох джерел”) у провінції Шалон на річці Марні. Інформацію про Східну Європу для своєї праці Альбрік одержав у значній мірі від папського легата Якова, який в 40-х роках XIII ст. відвідав Угорщину.

Під 1205 р. Альбрік розповідає про похід Романа: “Rex Russie, Romanus nomine, a finibus suis egressus et per Poloniam transire volens Saxoniam, et ecclesias destruere volens sicut falsus christianus, a duobus fratribus Poloniae ducibus Listec et Conrardo super Wisselam fluvium Dei iudicio percutitur et occiditur, et omnes quos secum aggregaverat aut disperguntur aut interficiuntur (Король Русі за ім’ям Роман від своїх земель вирушив, через Польщу прямував до Саксонії і, як удаваний християнин, прагнув зруйнувати храми, але два брати Лешко і Конрад над рікою Віслою за повелінням Господа його поразили та вбили і всіх, хто до нього приєднався, або розігнали, або знищи- ли)” . [379]

При описі смерті Лешка Бялого, яка сталася через двадцять два роки після цього (1227 р.), французький хроніст знову згадує про перемогу краківського князя і його брата над Романом, але обставин цієї перемоги не повідомляє. [380]Повертаючись до першої інформації Альбріка, треба відзначити, що загалом вона несе досить тенденційне навантаження. Давньоруський князь зображується в ній як “удаваний християнин” , якому приписується прагнення здійснити найтяжчий злочин – руйнацію християнських храмів. Створюється враження, що матеріал про конфлікт Романа з польськими князями у хроніці вторинний, що він виник під сильним впливом якогось протографа, вірогідно, польського походження. І тут слід відзначити, що в хроніці є ще повідомлення з польської історії XIII ст., [381]що говорить про можливе використання Альбріком сучасних йому польських середньовічних пам’яток, зокрема “рочників”. На нашу думку, великий інтерес істориків до свідоцтва французького хроніста про Романа Мстиславича викликаний багато в чому “екзотичністю” для Русі джерела подібного походження.

Основне джерело з історії Польщі цих років – хроніка Вінцентія Кадлубка не зберегло відомостей про похід Романа Мстиславича, хоча дослідники поділяють точку зору, що краківський єпископ, безумовно, знав про нього і на його трактування взаємин Русі і Польщі, його ставлення до східнослов’янського князя істотно вплинули саме події 1205 р. [382]