Важливим свідченням останнього є те, що наприкінці 1204 р., згідно літопису, “целоваша крст Олговичи к великому князю Всеволоду, и к его сынам, и к Романови, и возвратишася восвояси” . [360]Завершення гострих конфліктів на півдні Русі позначилося і на міжнародному становищі. Зокрема, візантійський історик Нікіта Хоніат спеціально розповідає про війну Романа з Рюриком на початку XIII ст. [361]Ця увага була викликана занепокоєнністю візантійців цими подіями, оскільки міжусобиці князів сприяли активізації спільних для Русі та Імперії ворогів – половців.
Отже, Роман Мстиславич пішов на поступки Всеволодові Юрійовичу, посадивши у Києві зятя того Ростислава. Розуміючи певну нестабільність свого положення у Галичі, безумовно турбуючись про долю своїх нащадків (нагадаємо, у 1201 р. від другого шлюбу з Ганною у Романа народився син Данило, а в 1203 р. – Василько), галицький князь прагнув до створення нової системи заміщення князівських столів на Русі, яка б сприяла припиненню боротьби між князями, у тому числі припинила численні, часто безпідставні претензії різних династів на Галич і Київ.
Завершуючи цей сюжет, необхідно відзначити, що в історичній літературі під впливом повідомлень суздальського літопису поширене уявлення про значну силу Всеволода суздальського по відношенню до південноруських володарів. Зокрема, вплив суздальського князя на політичні процеси в південноруських землях явно перебільшував В.Й.Ключевський, а з сучасних істориків таку позицію займає вже згаданий вище англійський дослідник Дж. Феннел.
На наш погляд, аналіз реальних подій на початку XIII ст. не дає підстав для такої категоричності. Московський історик А.А.Горський справедливо відзначає, що протягом другої половини XII – перших років XIII ст. можна спостерігати поступове зменшення реального впливу суздальських князів на Південну Русь. “ На початку XIII ст. , – вважає вчений, – по меншій мірі не слабше Всеволода був Роман Мстиславич (після захоплення Галича) ”. [362]
“Добрий порядок” князя Романа
Як ми писали у першому розділі, в праці В.М.Татіщева вміщено дуже важливу інформацію про те, що після згаданих вище подій князь Роман, бажаючи припинити міжусобиці і створити умови для стабільного захисту південноруських кордонів від половців. Запропонував створити “добрий порядок” державного устрою Русі. Цей “добрий порядок” перш за все зводився до того, щоб шість найбільш могутніх князів Русі (суздальський, чернігівський, галицький, смоленський, полоцький і рязанський) обирали київського князя як головного володаря Русі. [363]
В свій час М.С.Грушевський, розглядаючи повідомлення В.М.Татіщева, вважав його пізньою підробкою, [364]проте ставлення до нього сучасної історіографії значно змінилося. Так, Б.О.Рибаков у 1963 р. висловився на користь вірогідності проекту Романа. [365]Пізніше М.Ф.Котляр та П.П.Толочко, проаналізувавши більш ретельно працю історика XVIII ст., висловились ще більш категорично на користь реальності проекту “доброго порядку” Романа, навели аргументи на користь давнього походження пам’ятки, яку використав В.М.Татіщев. [366]
Факти з життя Південній Русі, біографії Романа початку XIII ст., як нам здається, дають додаткові аргументи на користь такої точки зору. Система “доброго порядку” повністю узгоджувалося і не знаходилась у протиріччі з конкретною діяльністю галицького князя. Вона реально враховувала тогочасний розклад політичних сил. Поява у проекті серед князів-виборців рязанського і полоцького князів була значною поступкою галицько-волинського володаря Романа суздальському князеві, гарантувала йому половину голосів при виборах київського князя. Система нового порядку заміщення київського столу майже не залишала для Романа Мстиславича надії стати київським князем, проте гарантувала його родині у майбутньому спадкові права на галицький трон, ставила хрест на можливі зазіхання на Галич с боку інших князів, створювала умови для подолання можливої конфронтації з суздальськими володарями. Відсутність в списку князів-“виборців” волинського князя дає підставу вважати, що це князівство в системі “доброго порядку” ставало складовою єдиного галицько-волинського державного комплексу. В проекті Романа були і дуже цікаві ідеї щодо обмеження можливості дроблення невеликих удільних князівств.
Поява ідеї обрання великого київського князя саме у Романа була невипадковою, оскільки він, крім традицій і практики державного життя Русі, добре знав систему державного управління в Польщі, знав, як обираються могутніми німецькими герцогами королі в Германії, які згодом після коронації у Римі ставали імператорами. [367]Проблема встановлення порядку в феодальному суспільстві гостро в той час стояла і в Англійському королевстві, що в 1215 р., як відомо, призведе до прийняття “Великої хартії вольностей”, а ще пізніше в 1265 р. стане причиною створення в цій країні парламенту.
Читать дальше