Текст літопису прямо свідчить, що ніякої битви між головними силами західноруського та малопольського військ не було, а сам князь загинув внаслідок зіткнення його невеликої дружини з польським військом. Б.Влодарський з цього приводу пише: “Переможець інших руських князів недооцінив суперника. Він віддалився з малим загоном від своїх, на нього напали Лешко і Конрад, і у сутичці князь загинув” . [402]Дещо суперечливо подію трактує А.Вількевіч-Вав- жиньчикова, яка, з одного боку, пише про битву під Завихостом та перемогу Лешка, а, з іншого боку, відзначає, що “смерть, яка трапилася внаслідок легковажного відходу Романа без достатньої охорони від табору, вимусила Русь повернутися. Але військо не було розбите” . [403]Розгляд більш пізніх свідоцтв джерел про походи східноєвропейських володарів до Польщі дозволяє пролити певне світло на причини появи Романа саме під Завихостом, дещо по іншому представити обставини останніх годин життя князя.
Під 1245 р. у Галицько-Волинському літопису повідомляється, що під час походу до Польщі князь Василько Романович в районі Завихоста прагнув форсувати Віслу, проте через повінь не зумів реалізувати свій намір: “Не могоша бо переехати си реки, понеже наводнилася бяше, возвратистася вземше полону много” . [404]Пізніше, в 1261 р. під Завихостом опинилася орда могутнього монгольського хана Бурундая, який “изнайдоша собе брод у Висле, и поидоша на ону страну реки” . [405] Взимку 1287 р. тут переправу через льодостав не зміг здійснити хан Телебуга: “И тако придоша ко Завихосту и придоша к реце ко Висле, река же стала бяшеть и не могоша ее перейти, и поидоша во верх еи к Судомиру (Сандомиру. – авт.) , и переидоша Сан реку по леду” . [406]В польській хроніці Янка з Чарнкова згадується про перехід Вісли біля Завихоста литовських князів Кейстута і Любарта восени 1376 р. [407]Існування бродів і мілин на Віслі біля Завихоста фіксує Ян Длугош, який, між іншим, вважає, що саме в рік смерті Романа на Віслі була нечувана посуха. [408]Отже, є всі підстави вважати, що Роман Мстиславич загинув під час пошуку зручної переправи через Віслу, коли він та його невеличкий загін несподівано натрапили на польське військо.
Нападом на Малу Польщу, Роман Мстиславич хотів, використовуючи протиріччя між Пястами, посилити свої впливи в західнослов’янській країні. Цілком вірогідно, що галицько-волинський князь прагнув приєднати до Волині частину території Польщі. Як і під час інших воєнних акцій, є підстави думати, що в сусідній країні його чекало чимало прибічників, а саме певна група впливових малопольських вельмож. Ці симпатики, як свідчить літопис, зберіглися і після смерті галицького володаря. До них, зокрема, належав, могутній малопольський воєвода Пакослав, який толерантно, а часто дружньо ставився до нащадків Романа Данила та Василька в найбільш скрутні для останніх часи. [409]
Завершуючи розгляд цього сюжету, слід відзначити, що напередодні свого останнього походу Роман уклав угоду з новим угорським королем Андрієм II. Ми вже вище писали, що після смерті Бели III його сини Емерік та Андрій вели гостру боротьбу один з другим, в якій останньому допомогав галицько-волинський князь. 30 листопада 1204 року Емерік VI помер, а незабаром Роман підписав з новим королем Угорщини Андрієм II угоду про допомогу та патронат над дітьми у випадку смерті когось з волода- рів. [410]
Роман Мстиславич і папа Інокентій III
Відмова від версії про похід Романа до Саксонії влітку 1205 р. ні в якій мірі не применшує взагалі масштабів його міжнародної діяльності, у тому числі і взаємин із латинським Заходом. Так, про контакти галицько-волинського князя з Германією свідчить досить загадковий запис про смерть Романа в помяннику (синодику) бенедиктинського монастиря св. Петра в Ерфурті: “XIII Kal. Julii Romanus, Rex Ruthenorum, hic dedit nobis XXX marcas (В 13 календи липня (тобто 19 червня. – авт.) [411] Роман, король Русі, який надав нам 30 марок).” [412]
На нашу думку, навряд чи цей цінний дарунок (7 кг срібла) можна пов’язувати з торговельними зв’язками Південно-Західної Русі із Східною Німеччиною, [413]або якимись симпатіями Романа до католицтва. [414]Наявні джерела не дають підстав для висловлювання більш-менш аргументованої версії щодо обставин виникнення повідомлення помянника, проте можна зробити припущення про можливе перебування Романа в дитинстві протягом певного часу на вихованні у ерфуртських бенедиктинців. Зазначимо також, що руські князі (матері яких досить часто були католичками) взагалі були толерантними в питаннях віри, не дуже сильно розбиралися в розбіжностях між двома гілками європейського християнства. Остання риса взагалі була характерна для Русі XI – XII ст. [415]
Читать дальше