Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Під час перебування у Рюрика Роман та його волинські і галицькі союзники домовляються про спільні дії, проте вони були направлені не на повернення Володимира-Волинського, а спрямовані на боротьбу з угорцями. “Рюрик же пусти с ним (Романом. – авт.) сына своего (Ростислава. – авт.) и Славна Борисовича воеводу” , однак під Пліснеском полки Романа та Ростислава були розбиті. [241]Знову Роман поїхав до Кракова, проте Казимира не цікавив безудільний князь. Нова спроба домовитися з братом також не призвела до вирішення конфлікту.

Відмова Всеволода йти на якийсь компроміс поставила Романа Мстиславича в скрутне положення: втрачалася стратегічна ініціатива в Галичині, затяжка часу й кожна невдача відштовхувала від нього прихильників. І тут, навіть в досить складній ситуації, Роман показує свої неабиякі дипломатичні здібності. Не зумівши домовитися з однім дядьком у Кракові, він, знаючи і використовуючи суперництво між польськими князями, звертається до другого – великопольського Мешка Старого. Проте допомога останнього не дала результату. Невдача під час облоги Володимира, і Роман в черговий раз прямує до тестя Рюрика. [242]

Слід відзначити, що в цей час доля зятя Романа дуже хвилювала Рюрика, оскільки той хотів поширити свій вплив не тільки на Галичину, а й на Волинь. [243]Тому овруцький князь передає зятеві Торчеськ і надає військо для повернення Володимира. “Рюрик же да ему Торцькый, а на брата его насла с грозою на Всеволода. Всеволод же убояшася Рюрика, и ступися брату Роману Володимеря. Роман же еха в Володимерь, а Всеволод во Белз” . [244]Острах Всеволода перед Рюриком пояснювався досить великою силою і політичним авторитетом тестя Романа, який на той час був співправителем представника чернігівської династії Святослава Всеволодовича в Києві. Відзначимо, що, повернувши Володимир, Роман не наполягав на збереженні в своїх руках Торчеська, куди невдовзі Рюрик відправив сина Ростислава.

Увага Рюрика до подій у Південно-Західній Русі була викликана і його суперництвом із київським князем, представником чернігівської династії Святославом Всеволодовичем. Воно особливо проявилось саме в цей час. Угорці, прагнучи зміцнитися в Галичині, вирішили звернутися до засобів дипломатії: використати підтримку найбільш могутніх південноруських князів. Інтерес іноземців до себе, ясна річ, привернув не Рюрик, тоді фактичний покровитель та союзник ворога угорців Романа, а Святослав.

На початку 1189 р. до Святослава прийшло посольство від угорців, які запросили до Галича на переговори сина Святослава Гліба. Літопис з цього приводу пише, що “Святослав же утаився Рюрика, ухотяся творяше, яко же дадеть ему Галичь, и посла сына своего к королеви” . [245]Складно напевне уявити про що йшла мова на цих переговорах. Але можна припускати, судячи з тексту літопису, що тоді обговорювалися плани створення системи спільного контролю сторін над Галичиною.

Проте цим планам не судилося здійснитися, бо про таємну дипломатію Святослава та Гліба довідався Рюрик. Той звинуватив Святослава Всеволодовича у порушенні спільних угод. В боротьбі проти створення альянсу з угорцями Рюрик Ростиславич широко використовує “громадську думку”: в справу втрутилася церква. “Молвяшеть бо митрополит (Никифор. – авт.) Святославу и Рюрику: “Се иноплеменньници отяли отчину вашю, а лепо вы бы потрудили- ся” . [246]В Густинському літопису вміщено цікаве свідчення, що, крім вимоги боротьби з іноземцями, київський митрополит наполягав на передачі Галича Роману. [247]Враховуючи тісні зв’язки князя Рюрика та митрополита Никифора, ця інформація виглядає цілком реальною.

Звернення митрополита Никифора сприяло припиненню конфлікту київських дуумвірів, які з своїми полками вирушили до Прикарпаття. По дорозі Рюрик і Святослав почали “ділити шкуру невбитого ведмедя”: вирішувати кому буде належати після походу Галич. В літопису розповідається про прагнення Святослава стати одноосібним володарем “Руської землі”, для чого він “даяшеть Галичь Рюрику” . Останній в свою чергу повинен був віддати свої володіння довкола Києва ( “… а собе (Святославу. – авт.) хотяшеть всеи Руской земли около Киева” [248]).

Така позиція, реалізація якої значно б посилювала Святослава Всеволодовича, перетворювала його в єдиного володаря Києва та Києвської землі, викликала невдоволення Рюрика, бо той не хотів “лишитися отчины” . Ймовірно, Рюрик, як і раніше, планував передати Галич Романові. Два наймогутніші на той час володарі Південної Русі розсварилися, а їх війська повернулися додому.