Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

У серпні того ж року за наказом краківського князя Казимира воєвода Миколай направився з малопольським військом до Галича, вигнав звідти угорський гарнізон з королевичем Андрієм і посадив там Володимира Ярославича. В літературі при аналізі цієї події висловлюється думка, що цим походом на Русь Казимир порушив дружні відносини з Романом, а причини військової акції Кракова пояснюються тиском могутнього германського імператора Фрідріха I “Барбароси”. [254]Але така оцінка потребує певного уточнення.

Як ми бачили, ще у 1188 р. взаємини між краківським і волинським князями погіршилися, що було наслідком небажання малопольського князя допомагати Роману, який на той час докладав значних зусиль для посилення своїх позицій у Південно-Західній Русі. Тепер, використавши як привід доручення імператора допомогти Володимиру, польський князь вирішив втрутитися у події в Прикарпатті, де справи угорців різко погіршилися. При цьому польський князь, безумовно, прагнув реалізувати тут свої власні політичні інтереси: поширити на цей регіон польський вплив. [255]

Однак сподіванням Казимира не судилося здійснитися. Володимир і тепер показав здібності вести дипломатичні ігри, звернувшись за протегуванням до свого дяді суздальського князя Всеволода Юрійовича. Це було зроблено дуже завчасно, бо перший патрон галицького князя Фрідріх I знаходився у хрестовому поході (10 червня 1190 р. при переправі через невелику гірську річку Сальєф на кордоні Малої Азії та Сірії Фрідріх I потонув).

Володимир Ярославич визнав себе васалом північноруського володаря, який в цей час прагне зміцнити свої позиції на півдні Русі. Згідно літопису, Всеволод звернувся до всіх руських князів, польського та угорського монархів з вимогою відмовитися від зазіхань на Галич. “Всеволод же суждальский присла ко всим княземь и ко королеви в Ляхы и води я крсту на своем сестричиче Галича не искати николти же под ним. Володимер же утвердився в Галиче и оттоле не быс на нь никого же” . [256]

Ясна річ, що цей диктат могутнього суздальського князя (що був явно перебільшений літописцем!) стосувався і Романа, який був вимушений визнати факт повернення Володимира до Галича і на певний час відмовитися від свої політичних планів у Прикарпатті. Тому на початку 90-х років XII ст. Роман Мстиславич зосереджує свою увагу на зміцненні власних позицій на Волині, де йому вдалося відновити нормальні взаємини з амбіційним молодшим братом Всеволодом, белзьким князем, а також докласти зусиль на розвиток контактів з малопольським двором.

Увага до Польщі Романа пояснюється не тільки нещодавніми активними діями Казимира щодо Галича, а викликана великою зацікавленістю Кракова до розширення польських впливів у басейні Західного Бугу, де пересікалися їх інтереси з інтересами волинян. В своїй польській дипломатії волинський князь широко використовував своїх прихильників серед польських магнатів, діяв, виходячи з перебігу політичних процесів у самій західнослов'янській країні, де на межі 1190–1191 р. зросли опозиційні настрої по відношенню до Казимира II.

Особливе невдоволення серед малопольської знаті викликала експедиція польського війська до Галича, оскільки вона не принесла Кракову позитивних наслідків і погіршила взаємини Малопольського князівства з Угорщиною. Приводом для виступу могли стати і попередні напружені відносини малопольських магнатів з новим галицьким князем Володимиром. Ймовірно, що якісь зв’язки з цим опозиційним угрупованням підтримував Роман Мстиславич. В таких умовах Казимиру прийшлося відновити старі добрі відносини з волинськими володарями. Це примирення виявилося вчасним.

В 1191 р., скориставшись відсутністю Казимира у Кракові, місцеві вельможі на чолі з Генріхом Кетличем допомогли Мешку Старому та його сину Болеславу захопити Краків. І тут на допомогу прихильникам Казимира II прийшли волинські дружини на чолі з володимирським князем Романом та белзьким князем Всеволодом. Знаменно, що польській хроніст, який дуже тенденційно (на користь, ясна річ, князя Казимира) описує події, вимушений визнати, що тільки завдяки цій підтримці Казимиру вдалося вигнати Мешка з Кракова і розбити заколотників. “ Audito siquidem , – пише Вінцентій Кадлубек, – Casi- mimirum revixisse, immo cum duce Laodimiriae Romano et principe Belsiae Wsewlodo cominus imminere, noctis compendio fugam ineunt Mesconidae (Прибічники Мешка, довідавшись, що Казимир знову набрав сили і навіть з князем володимирським Романом і князем белзьким Всеволодом загрожує їм, під покровом ночі відступають) ”. [257]