Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Ясна річ, що опис цих князів у середньовічній пам’ятці набув гіперболічного та узагальнюючого характеру. Згадаймо, як висвітлив давньоруський книжник Ярослава Володимировича галицького, хоча в 70-80-х роках сила цього князя значно похитнулася. [196]А 1 жовтня 1187 р. він взагалі помер. З конкретних фактів по відношенню до цього князя автор “Слово о полку Ігоревім” пише про те, що володів він територією до низин Дунаю, хоча це не підтверджується науковими дослідженнями. [197]

Вірогідно, що автор “Слова о полку Ігоревім” перераховує всіх “земельних” (тобто відносно суверенних) князів Русі, які так чи інакше перебували у взаємодії з половецьким степом. [198]Якщо це так, то можна припускати, що на чолі Східноволинського князівства з центром у Луцьку в той час стояв Мстислав Ярославич. Роман Мстиславич у середині 80-х років ще не був видатним політичним діячем, проте він вже не був другорядним давньоруським князем. Князь формально ще не перетворився на головного волинського князя, але почав у рамках Волині боротьбу за приєднання до володимирського домену інших територій. І союзниками Романа в цьому стали перш за все двоюрідні брати – східноволинські князі Мстислав “Німий” і, вірогідно, Інгвар Ярославич. Л.В.Войтович вважає, що означені князі були сюзеренами Волині, але ця теза не підкріплена серйозими доказами. [199]Пізніше наприкінці 90-х років останній не тільки стає головним серед східноволинських князів, а й попадає в залежність від володимиро-волинського князя. Саме цим пояснюється активна участь Інгваря в київській політиці Романа на початку XIII ст.

Відгомін дружніх зв’язків родин Мстислава і Романа має місце в подіях вже XIII ст… Так, після жорстокої Калкської битви (1223 р.) саме дядька Данила, сина князя Романа Мстиславича, Мстислав Ярославич, ризикуючи життям прийшов на допомогу племінникові. [200]Пізніше в 1227 р. князь передав свою вотчину Данилові і доручив тому опікувати сина Івана. [201]

Приєднання Берестя до Володимирського князівства, на що вже зверталась увага, відкривало шлях для Романа по встановленню контролю над важливим бузьким торговельним шляхом. В 90-х роках Роман буде вести боротьбу за оволодіння середньою течією Західного Бугу. Але ці кроки були неможливими без попереднього контролю над басейном верхів’я цієї ріки. І тут ми пошлемося на більш пізню літописну статтю під 1215 р., де перераховуються міста фортеці на крайньому заході Волині і де підкреслюється, що це “вся Україна” ( “… и прия (Данило, син Романа. – авт.) Берестий, и Угровеск, и Столп, Комов, и всю Украину” [202]).

На нашу думку, контекст літописної інформації свідчить, що мова тут йшла про порівняно нещодавно включену до складу Волині територію, де йшов процес “окняжіння”, “одержавлення”. [203]Здається, ці міста, крім Берестя, виникли саме за часів Романа Мстиславича, [204]і зразу ж стали відігравати значну роль як оборонна лінія на кордоні з Польщею і як плацдарм для поступової експансії Волині на північ.

Джерела, як ми бачили, дуже лаконічно висвітлюють волинський період життя Романа Мстиславича. Деякі висловлені думки з його біографії, і ми це визнаємо, мають інколи гіпотетичний характер. Однак у нас є всі підстави стверджувати, що саме в цей час Роман став значною політичною фігурою на Волині.

Вже тоді він показав себе політиком, який тверезо оцінював свої можливості. Роман не прагнув підкорити собі інших волинських князів, розуміючи, що ця боротьба підірве його сили, а йшов шляхом різнопланових дипломатичних комбінацій. Володимиро-волинський князь готував фундамент для здійснення важливої справи у своїй політичній кар’єрі – стати князем у сусідній Галичині.

Зі смертю у жовтні 1187 р. Ярослава Володимировича полум’я громадянської війни, що тліло у Галичині протягом п’ятнадцяти років, роздмухалося по всьому краї і невдовзі іскри від нього розлетілися по всій південній Русі, запалюючи нові вогнища міжкнязівських усобиць. Перед тим, як дати опис складних для розуміння подій у Південно-Західній Русі, ролі в них князя Романа Мстиславича, є необхідність навести короткий нарис історії Галицької землі, її місця в розвитку Русі.

Історична Галичина формувалася на землях східнослов’янських племен хорватів, які охоплювали значну територію від річки Сан на заході вздовж Дністра до річки Збруч на південному сході. Вже на початку X ст. хорвати приймали участь у поході князя Олега на Царгород, але скоріше за все мова тоді йшла про союзницькі відносини підкарпатського союзу з Руссю. Відомості про включення цих земель до сфери впливу Київської держави відносяться до другої половини X ст.