Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Безумовно, ставлячи Романа на берестейський стіл Казимир сподівався отримати слухняного васала, проте вже найближчі події засвідчили марність цих розрахунків. [190]Зайнявши важливе у стратегічному відношенні, добре укріплене місто-фортецю на р. Мохнач, Роман Мстиславич став незабаром головним князем Західної Волині, оскільки перехопив ініціативу у енергійного молодшого брата Всеволода і позбувшись не менш енергійного старшого брата Святослава. Контроль над Берестям Роман використав для зміцнення своїх позицій в басейні Західного Бугу, який входив в зону інтересів як Малопольського, так і Мазовецького князівств сусідньої Польщі.

На користь нашого висновку про зростання політичної ваги князя Романа свідчить той факт, що в 1184 р. під час чергового конфлікту з галицьким володарем Ярославом Володимировичем саме до нього по допомогу звертається його син Володимир. Проте і в даному випадку Роман показав свою обачливість та розсудливість, коли вирішив відмовити молодому княжичу. Літопис пояснює цей крок Мстиславича побоюванням дій у відповідь галицького князя. Дійсно, це могло бути причиною відмови, проте, вочевидь вже тоді князь Роман Мстиславич будував далекосяжні плани втручання в справи сусіднього багатого князівства і зовсім не хотів допомагати вірогідному, після смерті Ярослава, претенденту на трон в Галичині.

Літопис розповідає: “Володимер приде преже ко Володимеру к Романови. Роман блюдяся отца его, не да ему опочити у себе” . [191]Володимир після цього марно шукав притулку і допомоги у белзького князя Всеволода Мстиславича, який нещодавно у берестейських подіях був союзником Ярослава Володимировича, згодом повернув до дорогобузького князя Інгваря Ярославича, проте і той також відмовив вигнанцю.

Важливо відзначити, що відмовивши сину Ярослава, Роман зумів не зіпсувати з ним особистих відносин, про що свідчить більш пізнє встановлення матримоніальних відносин між їх дітьми. Повертаючись до сюжету про Володимира, відзначимо, що після довгих митарств галицький князь так і не знайшов ні у кого військової допомоги. А притулок йому надав у Путивлі шурин князь Ігор Святославич, майбутній герой “Слова о полку Ігоревім”. Тут на Чернігівщині Володимир пробув два роки, доки в черговий раз не помирився з батьком Ярославом “Осмомислом”. [192]

В літературі неодноразово зверталася увага до рядків “Слова о полку Ігоревім”, де йдеться про князя Романа: “А ты, буй Романе, и Мстиславе! Храбрая мысль носитъ вашъ умъ на дєло. Высоко плаваеши на дєло въ буести, яко соколъ на вєтрехъ ширяяся, хотя птицю въ буйстве одолєти. Суть бо у ваю желєзыи паробци подъ шеломы латиньскыми. Тъми тресну земля, и многы страны Хинова, Литва, Ятвязи, Деремела, и Половци сулици своя повръгоша, а главы своя подклониша подъ тыи мечи харалужныи” . [193]

До якого часу життя Романа Мстиславича має відношення цей уривок видатної давньоруської пам’ятки? Кого розуміє її автор під іменем Мстислава? Більшість дослідників вважає, що уривок стосується часу походу 1185 р. на половців, і під Мстиславом давньоруський книжник розумів луцького князя Мстислава “Німого”. [194]На думку М.Ф.Котляра, коментований текст – це пізня інтерполяція, оскільки Роман у 80-х роках не був ще визначним політичним діячем, який до того ж ще не здійснив якихось значних походів. Згаданий Мстислав, як вважає вчений, це скоріше за все Мстислав Мстиславич “Удатний” – новгородський, а на початку XIII ст. галицький князь, бо Мстислав “Німий” взагалі не був ніколи якоюсь видатною державною постаттю. [195]

Як нам здається, при розгляді цих сюжетів М.Ф.Котляр припускає деякої категоричності у підкреслюванні контрасту між Романом середини 80-х років і Романом більш пізнього часу. Вчений вважає, що Мстислав “Німий” не міг потрапити до галереї князів, описаних у “Слові о полку Ігоревім”, проте тоді стає неясним як туди потрапив його брат Інгвар. Останній, хоча і був декілька разів князем-намісником у Києві, однак також не був якоюсь авторитетною політичною фігурою на Русі.

Не ставлячи під сумнів можливість розуміння уривку пам’ятки, запропоновану М.Ф.Котлярем, висловлюємо свій, компромісний варіант розуміння тексту. А саме, до фрагменту “Слова о полку Ігоревім” попали всі основні південноруські князі (крім чернігівських та рязанських Ольговичів), або володарі з інших регіонів Русі (наприклад, Всеволод суздальський), котрі мали вплив на ситуацію в Південній Русі.