Ярослав Штендера - Засуджений до розстрілу

"Приймаючи на увагу інтереси єдності і братерського союзу робітничих та працюючих експлуатуємих мас у боротьбі за соціалізм, приймаючи на увагу признання цих принципів численними постановами органів революційної демократії Рад, а найбільше — 2-го Всеросійського З'їзду Рад, — соціалістичне правительство Росії Рада Народних Комісарів ще раз стверджує право на самовизначення за всіма націями, які пригнічувались царизмом і російською буржуазією, аж до права цих націй відділитися від Росії. Через це ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо Народну Українську республіку, її право цілком відокремитись від Росії або зробити умову з Російською Республікою на федеративних і тому подібних взаємовідносинах між ними. Все, що торкається національних прав і національної незалежності українського народу визнається за ними, Радою Народних Комісарів, зараз же, без обмеження та безумовно… Ми обвинувачуємо Раду в тому, що, прикриваючись національними фразами, вона веде непевну буржуазну політику, яка давно вже визначається непризнаниям Радою "Совітів" та совітської влади на Україні, Між іншим Рада відмовляється скликати по домаганню совітів України з'їзд українських совітів негайно.

Ця непевна політика, яка позбавляє нас можливості визнати Раду яко уповноважену представницю працюючих та визискуваних мас Української Республіки, довела Раду в останній час до кроків, які означають знищення всякої можливости порозуміння. Такими кроками були:

1. Дезорганізація фронту. Рада переміщає та відкликає обнобічними приказами українські частини з фронту, руйнуючи таким чином єдиний спільний фронт до розмежування, яке можна здійснити тільки шляхом організованого порозуміння урядів обох республік.

2. Рада приступила до роззброєння совітського війська, яке перебуває на Україні.

3. Рада підтримує кадетсько-каледінську змову і повстання проти совітської влади, посилаючись цілком неправдиво на автономні буцімто права Дону на Кубані.

Прикриваючи цим каледінські контрреволюційні виступи, що йдуть всупереч з інтересами та вимогами величезної більшости, трудового козацтва, Рада пропускає через свою територію військо до Каледіна, відмовляючись пропустити військо проти Каледіна. Стаючи на цей шлях нечуваної зради революції, на шлях піддержки запеклих ворогів як національної незалежности народів Росії, так і совітської влади, ворогів трудящої та визискуваної маси, — кадетів та каледінців, — Рада змусила б нас оголосити без жодних вагань війну їй, навіть коли б вона була вже цілком формально визнаним та безперечним органом вищої державної влади незалежної буржуазної України.

Тепер же з огляду на всі зазначені вище обставини, Рада Народних Комісарів прилюдно перед народами Української та Російської Республіки ставить Ц. Раді такі запитання:

1/ Чи Ц. Рада зобов'язується зріктися спроб дезорганізації спільного фронту?

2/ Чи зобов'язується Ц. Рада не пропускати тепер без згоди Верховного Головнокомандуючого жодних військових частин, простуючих на Дон, на Урал та до інших місць?

З/ Чи зобов язується Ц. Рада давати підмогу революційному війську в справі його боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням?

4/ Чи зобов'язується Ц. Рада припинити всі свої спроби роззброєння совітських полків та робітничої червоної гвардії на Україні і повернути негайно зброю тим, у кого її віднято?

Коли протягом 48 годин не буде одержано на ці запитання задовільняючої відповіді, то Рада Народних Комісарів буде вважати Ц. Раду в стані одвертої війни проти совітської влади в Росії і на Україні.

Рада Народних Комісарів, Голова Ради Народних Комісарів В. Ульянов (Ленін)

Народний Комісар по чужоземних справах Л. Троцький", [25 * **]

У своїй відповіді від 5 грудня Генеральний Секретаріат відкинув ультиматум Народних Комісарів, закінчуючи свою відповідь думкою про те, що він вважає війну між двома державами Російської Республіки "смертоносною для діла революції й для перемоги інтересів робітників та селян. Генер. Секретаріат всіма способами уникає кривавих засобів розв'язання політичних та державних питань. Але коли Народні Комісари Великоросії, беручи на себе всі наслідки, майбутні лиха братовбивчої війни, винудять Генеральний Секретаріат прийняти їх визов, то Ген, Секретаріат певен в тому, що українські солдати, робітники й селяни, обороняючи свої права і свій край, дадуть належну відповідь Народним Комісарам, що здіймають руку великоросійських солдатів на їх братів-українців". [26]