Ярослав Штендера - Засуджений до розстрілу

Про загальне становище Дмитро Дорошенко інформує: „Вже з початку жовтня скрізь по Україні розпочався аграрний рух погромового характеру. Спочатку всякі ексцеси, наприклад, підпал і пограбування фабрик, заводів, панських економій, нищення запасів хліба, худоби, рубання лісу і т. д, спинювано оружною силою: в розпорядження губерніальної адміністрації військова влада давала окремі військові частини.! так 20 жовтня в розпорядження губ. комісара Київщини для боротьби з погромами було віддано чотири донських козачих полки і один полк гвардейських кирасирів. Але й цього було мало, і вже 26 жовтня губ. комісар прохав начальника Київської В. Округи дати йому ще більше війська для боротьби з анархією… Край усе більше наводнювався дезертирами й самовільно мобілізованими солдатами, які сіяли в народі заколот, підбурювали до всяких ексцесів і ставали за ватажків або діяльних учасників різних грабунків і насильств. [9 *]

На завершення теми можна навести звіт з подорожі на Україну члена президії Спілки Визволення України Андрія Жука, здійснену вже після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського. „В цілому краю, — розповідав А. Жук українським військовополоненим у Фрайштадському таборі,— панує все ще непорядок. Розбещені й запаморочені крайніми соціалістичними гаслами маси, що в класовому засліпленні ведуть безглузду й руйнуючу роботу по селах і містах. Народ огрубів. Згубив почуття міри й громадського обов'язку та абсолютно знецінив людину. Селяни живуть добре та ніяких податків не платять. Земські каси — порожні. Платні вчителям, лікарям, агрономам, ветеринарам та інш, не платять. А тому школи й лікарні закриваються, бо так люди розуміють "свободу". До цього всього пагубно діє запільна більшовицька агентура, що поширює в народі фальшиво-привабливі соціально-революційні гасла". [10 *]

Одначе, крім внутрішніх проблем, перед Центральною Радою стояв ряд інших, що вимагали негайного полагодження. Одна з них стосувалася питання війни або миру з Центральними державами, Вирішення цього питання вимагало і внутрішнє, і майбутнє міжнародне становище України. У цьому питанні Центральна Рада теж опинилася в незавидному становищі. З одного боку, мир з Центральними державами дав би їй нагоду зміцнити свою владу в країні, поширити вплив центрального уряду на провінції і розпочати процес державного будівництва хоч і соціалістичного зразка. З другого, заключения миру з Центральними державами наражало б Україну на гнів Антанти, яка за всяку ціну намагалася втримати східний фронт проти Центральних держав. Одначе, як зазначає Дмитро Дорошенко, "продовження війни в інтересах Антанти, а не України, було би такою саможертвою, впрост самогубством, яке поповнила на собі російська демократія з Мілюковим і Керенським". [11]На підставі сказаного можна вважати, що лідери Центральної Ради не мали виробленого плану в тому питанні, Ще раніше Симон Петлюра, як голова Військового Секретаріату, відкинув пропозицію Великобританії надати Україні фінансову допомогу. [11а]Згодом, під час влади Директорії, Антанта почала вважати уряд надто лівим, а його армію — бандами.

Інша справа, що вимагала негайної і рішучої розв'язки, стосувалася двовладдя, яке існувало в країні і сприяло поширенню анархії. Таке двовладдя найбільше помітне у більших містах країни, де поруч з владою Центральної Ради виступали різні ради й комітети. Таке, фактично, безвладдя дозволяло ворогам України вести шалену агітацію проти української державності навіть в рамках пропонованої Центральною Радою федерації. В цій ділянці працювали як і російські "демократи" різного напрямку, так і прихильники ідеї відновлення російської імперії. Однак в основному найбільшу загрозу становили більшовики, які мали добру організацію й необмежений матеріальний і людський потенціал на півночі. "Маючи за собою озброєну червону гвардію і цілий ряд військових частин. — зазначає Д. Дорошенко, — а на провінції — вплив по радах робітничих і солдатських депутатів, більшовики поводились у Києві як друге правительство, зовсім ігноруючи Генеральний Секретаріат, і робили, що хотіли. З наказу їхнього Воєнно-Рев. Комітету була реквізована друкарня Кушнерьова, де раніше друкувався "Кієвлянин", і тепер там стала друкуватись "Пролетарская Мысль". Коли виникла справа колективних договорів робітників київських аптек, Комітет повідомив спілку аптекарів, що хто з власників аптеки не підпише цього договору, в того буде секвестровано аптеку. Комітет видавав від себе накази до війська; так він видав, між іншим, наказ, щоб усі військові частини Київської Воєнної Округи вибрали самі собі начальників, Велося відверте вербування членів червоної гвардії, які діставали зброю і складали інші боєві дружини, У Полтаві місцева "Революційна Рада" усунула Губ. Комісара А. Лівицького і забрала від його усі папери. У Вінниці до губ. комісара Поділля Гр, Степупи "Рада солд. і роб. депутатів "приставила свого доглядача". [12 * **]