Михаил Грушевский: Історія України-Руси. XI - XIII вік

Оден варіант оповідання вносить непевність в двірську ситуацію в момент смерти Володимира. Смерть Володимира на разї затаїли; т. зв. Яков каже, що се вчинив Сьвятополк, лїтопись — що вчинили се двірські круги з огляду власне на Сьвятополка, що тодї як раз був у Київі. Авторитет обох звісток майже однаковий при теперішнїм станї наших відомостей 4), але лїтописна верзія має більш фактичної правдоподобности за собою: Сьвятополк, що в ролї полїтичного арештанта перебував у Київщинї, не міг бути таким паном ситуації на Володимировім дворі, щоб у момент смерти батька розпоряджати ся на нїм. А лїтописна верзія значить, що двір Володимира був противним Сьвятополку; чи як раз був по сторонї Бориса — не знати, але се дуже правдоподібно, коли київська дружина уважала Бориса кандидатом на київський стіл. Дуже правдоподібно, що його взагалї уважали батьківським вибранцем.

Але потаїти смерть Володимира — щоб вигадати час для Бориса, можна було дуже не довго. Вість зараз рознесла ся, Володимира тодї вивезли до церкви, а Сьвятополк зараз оголосив себе київським князем. З київських міст він мав якісь спеціальні впливи у Вишгородї; досить правдоподібний здогад, що батько міг його там посадити, випустивши з вязницї. Вишгородські бояри, чи „боярцї”, як згорда прозиває їх київський лїтописець, заявили Сьвятополку свою повну відданність, і серед них він вибрав потім убійників Бориса. Потайки порозуміваючи ся з Вишгородцями, Сьвятополк явно каптував собі Киян, роздаючи їм дарунки — з батьківської скарбницї, „отча богатства”, „овЂмь корьзна, а другим кунами, и роздая множьство” 5). Але Кияне поводили ся з резервою, з огляду на те, що військо було з Борисом: „яко братья ихъ быша с Борисомъ”; очевидно — Бориса уважали претендентом. Так на нього дивилось і військо: по лїтописи, батькова дружина, довідавши ся про смерть Володимира, заохочувала Бориса йти на Київ : „се дружина у тебе отня и вои; поиди, сяди в Кые†на столЂ отнЂ”.

Вість про смерть Володимира наспіла до Бориса, коли він вертав ся з походу: Печенїгів він не знайшов 6). Сьвятополк слїдом дав йому знати про своє князївство, заявляв охоту бути в згодї з Борисом і причинити щось до його волости. „Лестно, а не истину глаголаше”, поясняє Сказаниє; але се не знати: плян убийства міг у Сьвятополка бути, але не конче, і його могли викликати доперва дальші події, а з початку міг він і щиро бажати компромісу 7).

Борис, вертаючи ся, став з військом коло Переяслава на р. Альтї, день їзди від Київа. Се стояннє на Альтї, що потягло ся кілька день 8), в такій грізній ситуації, під Київом, мусїло, розумієть ся, дуже занепокоїти Сьвятополка. Коли супроти оголошення князем Сьвятополка та пропозицій зроблених ним Борису, сей анї не спішив ся до Сьвятополка до Київа, анї їхав до дому — до Ростова, а стояв з військом під Київом, то се може мати тільки одно значіннє — що він не хотїв капітулювати перед Сьвятополком, і се досить тяжко погодити з тим смиренним настроєм, який надають Борису аґіоґрафічні писання. Автор Сказания, що попробував психольоґічно умотивувати поводженнє Бориса, стрів ся з сею трудностию і досить сильно заплутав ся в своїй психольоґії: Борис не хоче йти до Київа, боячись, що може підпасти намовам і повстати на Сьвятополка; військо полишило його, коли він не згодивсь іти на Сьвятополка, і він лишив ся сам із отроками — чекати убийць від Сьвятополка 9). Найбільш просте і натуральне об'ясненнє було б, — що Борис, маючи військо в руках, не хотів мирити ся з князївством Сьвятополка, як з довершеним фактом, але й не відважив ся іти просто на Київ. Тим часом військо, чи то зневіривши ся в здібностях свого проводиря, чи то скаптоване Сьвятополком, полишило Бориса, і коли він зістав ся з самим своїм двором, Сьвятополк наслав убийць на сього небезпечного претендента, і вони покінчили з ним. Се убийство Бориса стало ся на десятий день по смерти Володимира.

Покінчивши з Борисом, Сьвятополк теж саме зробив з Глїбом князем муромським і Сьвятославом князем деревським. Глїба вбито під Смоленськом, Сьвятослава по дорозї в Угорщину, десь коло Карпатів 10). Лїтопись надає Сьвятополку плян перебити всїх братів: яко избью всю братью мою и приму власть Рускую единъ 11). Але чи був у нього дїйсно такий турецький плян, сього з певностию сказати не можна. Подібно як вище пояснили ми смерть Бориса його претензіями на київський стіл (а що найменьше — можна говорити напевно про підозріння Сьвятополка про такі претензії), можна й смерть Глїба та Сьвятослава пояснити спеціальними причинами. Глїб був рідний брат Бориса — від одної матери, було їх тільки два, він отже був найблизшим местником за смерть брата; що він робив у Смоленську, де його вбито, не знати (пояснення, які дають нам джерела, нїчого не варті) 12), але може щось і робив таке, що могло Сьвятополка привести до убийства. Убито Глїба вже згодом — шість тижнів по смерти Бориса. Що до Сьвятослава, то він був сусїдом Сьвятополка в його давнїм Туровськім князївстві, міг мати від тодї спеціальні рахунки з ним, а тепер був сусїдом київської волости Сьвятополка, і Сьвятополку міг заваджати сей близький сусїд так само, як завадив Олег його стрию Ярополку. Хто то з рештою знає, що могла значити й ся втїкачка Сьвятослава до угорського короля. В усякім разї се в останнє Деревська земля була прилучена до Київа, більше її не віддїляно в осібний удїл: очевидно, се було занадто невигідно для Київа.