Михаил Грушевский - Історія України-Руси. XI - XIII вік

Примітки

1) Іпат. с. 90.

2) Видані Срезнєвским 1860 р. н. т. Сказанія о св. БорисЂ и ГлЂбЂ, з кодекса XIV в. Несторове Чтениє з кодекса XII в. видав Бодянський в Чтеніях Московських 1859 т. І, і осібно, „Сказаніє” т. зв. Якова тамже 1870 т. І, нове виданнє тамже 1879, II. Лїтературу авторства мнїха Якова див. в І т. Історії с. 549.

3) Порівняннє лїтописного оповідання з Сказанієм зробив свого часу Біжярский: ЗаЂчаніе о языкЂ Сказанія о св. БорисЂ и ГлЂбЂ сравнительно съ языкомъ лЂтописи (Записки акад. наук. 1862). Проф. Голубовсвий вказав недавно на залежність лїтописного оповідання від старої служби Борису і Глїбу, чи її джерела — відмінного від Сказанія — його статя Служба св. мученикамь Борису и ГлЂбу въ Иваничской минеЂ (Чтенія київські т. XIV). Саму службу, з мінеї с. Іванич (на Волини) XVI в. видав д. Бугославский ibid.

4) Навіть прийнявши, що в лїтопись увійшли відомости Сказания, можемо припустити в лїтописнім варіанті сьвідому поправку. В усїх редакціях лїтописи маємо сей варіант.

5) Ми маємо про се дві згадки. Одна в Сказанию і в лїтописи, в оповіданню перед убийством Бориса. Друга є в лїтописи тільки, перед походом Ярослава — вона більш детайлїчна, але амплїфікує слова Сказания: Святополкь же окаяньныи нача княжити в Кые†(с. 60), що повторяють ся в обох разах; очевидно, се тільки дублєт спільної звістки Сказания і лїтописи про каптованє Киян.

6) Нестор каже, що вони завернули ся, почувши про похід Бориса (с. 12), але фраза дуже риторична і тому не конче певна.

7) У Нестора Сьвятополк ще за житя Володимира задумує убити Бориса, але се, розумієть ся, звичайне перетемненнє фарб.

8) Володимир вмер 15 липня, Бориса вбито 24, вість про смерть Володимира дістав він вже вертаючи ся з походу і на Альту міг прибути вже 17-18. Дати смерти Бориса і Глїба подані згідно у Нестора і т. зв. Якова (17, 20, 52, 58) і сходять ся з днями тижнїв, поданими в них; правдоподібно, вони оперті на церковних записках і не мають в собі нїчого непевного.

9) Вид. Срезневского с. 45.

10) Про традицію місцеву (з під Гребенова, на верхівях Опора, де має тепер бути ур. Сьвятословіє, потік Сьвятославчик і могила „якогось Сьвятослава”) див. в книжечцї К. Устіановича Три цїкаві загадки, Чернївцї 1902, с. 72 і далї.

11) Іпат. с. 98.

12) Тут є дві верзії. По т. зв. Якову і лїтописи Сьвятополк покликав Глїба до Київа, що, мовляв, батько хорий, і Глїб поїхав з Мурома Волгою, потім на Смоленськ — до Київа (маршрут не дуже натуральний!), і тут під Смоленськом його вбили. По Нестору Глїб був при батьку, але довідавши ся про замисли Сьвятополка на Бориса, втїк „на полунощныя страны, сущю иному тамо брату святому” (с. 11), але Сьвятополк послав наздогін убійників і ті „въслЂдовавши въ кораблеци борзы, гнаша по святемъ ГлЂбЂ дни многы” (с. 17), а здогонивши, вбили 5 вересня. Ся ріжниця показує, що властиво про обставини Глїбової смерти в 2-ій пол. XI в. нїчого не знали крім того, що вбили його коло Смоленська, і то 5 вересня. А ся дата — шість тижнїв по смерти Бориса, не згоджуєть ся з обома об'ясненнями: задовго се і для дороги з Мурома перед вістю про смерть Володимира, і для втікачки з Київа. Що ж робив Глїб той час, і для чого опинивсь він у Смоленську, на се можна відповідати тільки ріжними здогадами — нпр. про його пляни мести за брата, боротьби з Сьвятополком, і т. и.

13) Іпат. с. 102.

14) По Сказанию Ярослав довідав ся, від сестри Предслави, заразом про смерть батька і про убитє Бориса: „отець ти умерлъ, а Святополкъ ти сЂдить в КыєвЂ, убивъ Бориса, а на ГлЂба послалъ” (с. 60), а по деяким верзіяв лїтописи — і про смерть обох братів: „отець ти умерлъ, а братья ти избиєна” (1 Новг. с. 82). Останнє — тільки недокладна, зовсїм неможлива парафраза Сказаная (його варіант задержав ся в північній редакції й деяких полудневих — Хлєбнїк. і Погод.); але й оповіданнє Сказания зовсїм неправдоподібне: при живих зносинах Київа з „верхнїми” землями не можна припустити, щоб до Ярослава дійшла разом вість про смерть батька і брата, роздїлену десятьма днями, а тим більше — і про висланнє убійників на Глїба. Очевидно, оповіданнє стратило вже хронольоґічну перспективу подїй, і його деталїв в сїм не можно брати дуже серіозно.

15) Давнїйші новгородські лїтописи в звязку з сими заслугами Новгородцїв для Ярослава ставлять наданнє Новдородцям „правди і устава” — правного кодексу „Руської Правди” (2-а редакція 1-ої Новгор., Софійська і пізнїйші компіляції — Воскресенська, Тверська, Нїконівська — то під 1018, то під 1019, то 1020 р.). Се розумієть ся, пізнїйша комбінація. Але натомість виставлено здогад, що Новгородцї дїйсно дістали тодє якусь конституційну хартію (див. нпр. Костомарова СЂвернорусскія народоправства І гл. IV). Справдї, ми маємо вже в XII в. традицію про якусь новгородську конституційну хартію (без імени князя, розумію Лавр. с. 343 == Іпат. с. 383: „издавна суть свобожени Новгородци прадЂды князь нашихь”), а пізнїйше Новгородцї покликували ся на Ярославові грамоти (нпр. 1 Новг. с. 229-230, 236). Але ще Соловйов у своїй дісертації Объ отношеніяхь Новгорода кь вел. князьямь, 1846, довів, що головні моменти новгородської конституції виробились аж пізнїйше, не на основі якоїсь Ярославової хартії. Навіть річна данина до Київа, по словам лїтописи, давала ся з Новгорода і далї, до смерти Ярослава (Іпат. с. 13), так що ми не можемо вказати нїчого, що могло б бути предметом Ярославової хартії, актом спеціальної вдячности його Новгородцям.