Після скасування кріпацтва царський уряд негативно ставився до селянських переселень з регіону в регіон, але ще деякий час докладав зусиль, аби спонукати до колонізації закубанських земель, що звільнилися внаслідок Кавказької війни та виселення до Туреччини у 1864 р. 470 тисяч горців Західного Кавказу [62] 62. Брук С. Кабузан В. Миграция населения в России в XVIII – начале ХХ века (Численность, структура, география) // История СССР. – 1984. – № 4. – С. 52; Апостолов Л. Георгафический очерк Кубанской области // Сборник материалов для описания местностей и племен Кавказа. – Тифлис, 1897. – Т. XXIII. – С. 215.
.
Планомірне, широкомасштабне та цілеспрямоване заселення закубанських станиць почалося 1858 року, коли в 6 станицях було поселено 1818 сімей українських, донських та лінійних козаків, а також анапських поселян і нижчих чинів регулярних військ [63] 63.Ведомость о русской колонизации Закубанского края на Западном Кавказе // Кубанские областные ведомости. – 2 апреля 1894. – № 25.
. Причому переселенців з України в ці станиці прибуло 853 родини, або 46,9% від загальної кількості. У 1859 – 1861 роках було поселено 5899 родин у 21 закубанській станиці [64] 64.Ведомость о русской колонизации Закубанского края на Западном Кавказе // Кубанские областные ведомости. – 2 апреля 1894. – № 25.
.
Головним законодавчим актом, що відкривав можливості для швидкого освоєння земель Північно-Західного Кавказу, було “Положення про заселення передгір’їв західної частини Кавказького хребта кубанськими козаками та іншими переселенцями з Росії” від 10 травня 1862 року [65] 65. II ПСЗ. – Т. XXXVII, №38256.
. Цей документ вносив суттєві зміни до земельного устрою кубанського козацтва: допускалась приватна власність на землю і поселення осіб некозацького стану на військових землях. Положенням козакам-переселенцям за р. Кубань дозволялося продавати свої садиби в місцях попереднього мешкання зайшлим селянам. Крім цього, дозволявся продаж у приватну власність і здача в оренду зайвих військових і станичних земель особам усіх станів. Це дало можливість іногороднім селитися в станицях на правах осідлих мешканців. Все це спричинило могутній поштовх до нового масового переселення на Кубань.
Після прийняття положення про заселення Закубання та поширення цієї інформації у газетах імперії процес переселення значно пожвавився. У новостворені станиці за р. Кубанню потяглись переселенці з Азовського, Донського, Кубанського, Терського та інших козацьких військ, селяни і козаки з України.
У 1862 р. було засновано 16 станиць у східній частині Закубання між річками Лабою і Білою та 12 станиць у західній частині Закубання – в Натухаївському окрузі. В усіх 28 станицях поселено 4387 сімей різного звання переселенців [66] 66. Бентковский И. Заселение западных предгорий главного Кавказского хребта // Кубанский сборник. – Екатеринодар, 1883. – Т. I. – С. 74.
.
Архівні матеріали свідчать, що до новостворених закубанських станиць Натухаївського військового округу, заселеного козаками у 1862 р., переселенці прибули (у кількості 1549 родин) із колишньої Чорноморії, а 208 сімей – з Азовського козацького війська. Відомо, що після завершення службидехто лишався жити у станицях, так, наприклад, 110 сімей нижчих чинів регулярних військ залишились у станиці Кримській після строкової служби [67] 67. ДАКК, ф. 350, оп. 1, спр. 3, арк. 21, 21 об., 29 – 34, 45 – 51, 70 – 72, 101 – 104.
.
Таким чином, із 1867 сімей, що оселилися у 12 станицях Натухаївського військового округу, 1757 були з України чи українського походження – з Чорноморії.
Як бачимо, у переважній більшості переселялися козаки з чорноморських станиць, до яких вони, в свою чергу, переселились декілька десятиріч тому з України. Ці переселенці, подолавши великі економічні труднощі, епідемії, голод, тільки прижились на нових місцях у Чорноморії, як знову невтомна і послідовна воля Російської імперії погнала їх у небезпечні з усякого погляду місця в Закубанні.
У 1861 – 1865 рр. за Кубанню поселено до 16 тисяч родин, себто майже стільки, скільки вимагалось положенням10 травня 1862 року (17000 сімей) [68] 68. Бентковский И. Вказана праця. – С. 74.
.
Хвиля переселень з України, викликана положенням від 10 травня 1862 р., не спадала і в середині, і у другій половині 1860-х років. Окремі особи та групи по декілька десятків і навіть сотень козаків і селян із різних земель України домагались у влади переселення їх на Кавказ. Часто, не дочекавшись дозволу і не маючи відповідних документів та належних засобів пересування, знімалися з місця і рушали на Кавказ [69] 69. ЦДІА України, ф. 442, оп. 39, спр. 460, арк. 5 – 8, 14 – 17.
.
Читать дальше