Ринат Полевой - Кубанська Україна

Перша група переселенців прибула в Чорноморію 14 червня 1848 р. в кількості 35 сімей. Протягом двох років із Харківської, Чернігівської й Полтавської губерній до Чорноморії перейшло 7767 осіб чоловічої і 6460 жіночої статей, що загалом становило 14227 осіб [48] 48. Там само. – С.70. .

Загальна чисельність колишніх реєстрових козаків із родинами, що переселилися з України на Кубань у 1809 – 1811, 1821 – 1825, 1848 – 1849 рр., становила 108934 особи [49] 49. Щербина Ф. Вказана праця. – С. 62, 69 – 71; Голобуцкий В. Черноморское казачество. – К., 1956. – С. 220; Громов В. Население степного Предкавказья (Ставропольской губернии и Земли Черноморского войска) в последней четверти XVIII – первой половине ХIX вв. Формирование. Социальный состав. Канд. дисс. – Ростов, 1983. – С. 83, 84; ДАКК, ф. 250, оп. 2, спр. 201, арк. 39 – 91, 95 – 159, 183 – 347; спр. 493, арк. 2, 2 зв., 15, 15 зв.; ф.345, оп. 1, спр. 168, арк. 203, 209. .

Крім організованого владою переселення українських козаків на Кубань, наприкінці XVIII і впродовж усієї першої половини ХІХ ст. відбувалася стихійна міграція з України на нещодавно освоєні прикубанські землі. Ці переселення відбувалися у двох формах: поодинці, родинами, середніми і великими (по кількасот осіб) партіями – з відома місцевої влади, а також у формі стихійних чи організованих утеч.

Щорічний наплив утікачів на Кубань доходив до тисяч душ [50] 50. Голобуцкий В. Черноморское казачество. – К., 1956. – С. 177. . Лише за 1793 р. з одного Катеринославського повіту в Чорноморію втекло 65 чоловіків і 55 жінок [51] 51. Дмитренко И. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачьего войска. – СПб., 1896. – Т. II. – Док. 561. . Канцелярія Чорноморського війська склала у листопаді 1800 р. відомість про зарахування в козаки 1264 поміщицьких і державних селян [52] 52. ДАКК, ф. 249, оп. 1, спр. 430, арк. 37. . Крім утікачів, на Кубань стихійно чи з дозволу влади переселялися окремі особи, родини й різні групи [53] 53. ЦДІА України, ф. 1709, оп. 2, спр. 2917, арк.1 – 7; ф. 1958, оп. 1, спр. 441, арк.1 – 14; ф. 1191, оп. 5, спр. 64, арк. 1 – 2. . Так, у 1802 р. виявили бажання переселитися до Катеринодара 57 чоловіків і 56 жінок – селян Конотопського повіту; крім того, було зараховано до Чорноморського війська 150 осіб чоловічої і 134 жіночої статей – мешканців села Спаського і села Лебедина Чернігівської губернії [54] 54.Щербина Ф. Вказана праця. – С. 39. .

У 1841 р. на Кубань переселились 53 родини державних селян Харківської губернії [55] 55.ДАКК, ф. 252, оп. 1, спр. 774, арк. всі. . Протягом 1841 – 1843 рр. до Чорноморського війська після розгляду особистих справ поодинці було прийнято 6 осіб [56] 56. ДАКК, ф. 250, оп. 2, спр. 1413, арк. 1 – 36. . Фонди Державного архіву Краснодарського краю насичені подібними справами про переселення впродовж1830 – 1850 років окремих осіб і груп українських козаків, селян, міщан, дворян із Харківської, Чернігівської, Полтавської, Катеринославської губерній [57] 57. ДАКК, ф. 252, оп. 1, спр. 638, 775, 824, 829, 1249, 1463, 2192, 2196, 2299, 2302, 2328. .

Таким чином, за нашими підрахунками, протягом 1792 – 1865 рр. з України на Кубань було переселено козаків у складі військових формувань, колишніх реєстрових, а також селян загалом 158843 особи.

З розвитком капіталізму та відміною кріпацтва в Російській імперії настає якісно інший період у заселенні та освоєнні Кубані. Якщо на першому етапі (1792 – 1861) переселення козаків і селян з України на Кубань і Закубання відбувалося внаслідок ініціювання його царським урядом і було пов’язане з прагненням використати військові козацькі формування для колонізації цих земель, то другий етап (1861 – 1917) визначався самостійною міграцією населення. Мотивація переселення була економічною, а не воєнно-політичною.

Випробувавши всі можливості підняти своє господарство і забезпечити прожитковий мінімум для родини, селянин часто вбачав у переселенні чи не єдиний вихід зі скрутного становища [58] 58. Ямзин И. Переселенченское движение в России с момента освобождения крестьян. – К., 1912. – С. 84. .

У 1900 р. офіційне видання Комітету міністрів визнало, що “в значній більшості випадків причини виселення мали суто економічний характер, виявляючись у невідповідності прибутковості селянських земель потребам землеробського господарства і труднощах добувати собі заробіток на стороні” [59] 59. Там само. – С. 78. .

Крім економічних, існували й інші фактори, що спонукали українських козаків і селян до переселення. Так, І. Ямзін зазначав, що з опитаних у Тамбовській губернії переселенців мігрувало через відсутність землі в тому чи іншому вигляді 73% [60] 60. Там само. – С. 78, 79. . Таким чином, решта селян (27%) переселялись на околиці імперії з інших причин – “вони “брели нарізно” від різних виявів політичного, фінансового й релігійного гніту” [61] 61. Кауфман А. Переселение и колонизация. – СПб., 1905. – С. 12. .