Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Але саме завдяки дисципліні Петрові Конашевичу–Сагайдачному вдалося вийти переможцем у багатьох боях і здобути славу грізного й безстрашного козацького ватажка під час знаменитих морських та сухопутних походів на володіння Османської імперії та Кримського ханства. Влітку 1606 року козаки піддали штурму турецьке чорноморське узбережжя, здійснивши напади на Білгород, Юлію та Варну. Під час цього походу вони знищили десять ворожих галер, а також захопили чималу здобич:

Восени 1608 року запорожці здобули добре укріплений Перекоп, а наступного року здійснили нові рейди на турецькі володіння. Але особливо великий поголос у Європі про лицарську звитягу українських козаків пішов після здобуття ними 1614 року добре укріпленої турецької фортеці Синопу та нищення її гарнізону, арсеналу, воєнних кораблів турків.

«…Погода була гарна, і море спокійне, — писав А. Чайковський у своїй книзі «Сагайдачний». — Вислані на стежі судна, котрі плили великим колесом, ніде не запримітили ворога.

У Синопі, до котрого підплили під вечір, нікому і не снилося про те, що так близько стоїть небажаний гість.

Синоп — це велике торговельне турецьке місто, стоїть у близьких відносинах з Кафою і Царгородом. Тут вже знали про набіг козаків на Кафу. їх це заспокоїло, що козаки вдоволяться Кафою і попливуть собі геть.

Козаки увійшли у город вночі, не стрічаючи жодного опору. Стрітили трохи турецької міліції та жовнірів, яких умить побили, потім підпалили в кількох місцях. Турки думали зразу, що це звичайний пожар. Аж згодом, коли бігли рятувати, пізнали, хто це зробив. Напав усіх великий страх. Кожний забув про пожар і ховавсь де попало. Люде, мов божевільні, бігали серед пожежі і гинули на козацьких шаблях. Тільки невольники заворушились, розбивали кайдани, убивали своїх наставників і єдналися з козаками.

…Цілий город перемінився в одно палаюче море, у пекло. Сагайдачний навіть не виходив на берег. Від моря приказав пильно сторожити, щоб не попасти у матню. Такої легкої побіди ніхто не надіявся. Усі признавали, що це треба приписати талантові і щастю Сагайдачного.

Усі, почавши від такого бувалого козака, як Іван Іскра, до останнього, дивилися на Сагайдачного з великою пошаною, з пієтизмом. Всі свято вірили, що де Сагайдачний отаманує, там козаки мусять побідити. Такого ватажка не можна не слухатися. Сагайдачний відніс велику побіду не лише над турками. Він побідив душу козацтва, яка покорилась його талантові і стала відтепер сліпим знаряддям у його лицарських, умілих руках».

Дізнавшись про зруйнування Синопу, султан так розлютився, що звелів великого візира Насух–пашу повісити, а козаків будь–що наздогнати і розправитися з ними. З Константинополя і Білгорода негайно вийшли кораблі під Очаків, щоб перехопити козацьку флотилію, яка поверталася додому. Проте козаків не так легко було обдурити. Порадившись, вони розділилися на два загони. Один із них мав висадитися на схід од дніпровського гирла й перетягнути човни суходолом, обминувши таким чином турецьку пастку, інший мав прориватися через очаківський лиман. Завдяки цьому плану більшість козацького війська із багатою здобиччю повернулася на Січ. Але двадцять козаків було полонено. їх відправили до Константинополя і там стратили.

У 1616 році козацькі загони на чолі з Сагайдачним взяли Кафу — величезний невільницький ринок у Криму, де знемагали тисячі бранців з України та інших земель. Звістка про славний подвиг запорожців швидко облетіла Україну, а ім’я Сагайдачного було на устах і старих, і малих, і бідних, і багатих. Народ побачив у ньому захисника своєї віри, волі і свого життя.

«…Сагайдачний оставив кілька сотень пильнувати гір, а з рештою свого війська рушив на Кафу. Сагайдачний попризначував місце, де треба на голос сурми збиратися, де зносити добичу і де приводити визволених невольників. Розділив дані прикази поміж старших, хто що має робити. Города не вільно було підпалювати без окремого приказу. Особливу увагу звертав Сагайдачний на припас харчів, яких тут можна добути, їх треба забрати якнайбільше, бо в Криму не поживиться ніхто у голодних татар, а коли заберуть невольників, то буде доволі кого годувати. Старшина розходилась до своїх частин, а Сагайдачний приліг на возі і кріпко заснув.