П'єр ШЕВАЛЬЄ - Історія війни козаків проти Польщі

Гетьман Потоцький чинив так само на Волині, де труднощі у здобуванні харчів та фуражу примусили його поділити своє військо на багато частин; він призначив їм усім зустріч для з’єднання в Любартові, місті, яке завдяки своєму положенню та кількості мешканців збереглося серед воєнної завірюхи; звід- ти він звелів загонам іти на здобуття Паволочі та Білої Церкви, наказуючи насамперед офіцерам добувати харчі для солдатів так, щоб селяни через погану поведінку поляків не були змушені залишати своїх домівок та знищувати можливих запасів харчів та фуражу. Тамтешні пани теж докладали старань, щоб селяни повернулися до послушенства, обіцяючи їм у листах та в спеціальних посланнях, що милостиво поводитимуться з ними, якщо тільки селяни захочуть виправитися.

Тим часом Хмельницький грішми втихомирив хана і визволився з його рук; він повернувся на Україну, щоб заспокоїти дух народу, який був дуже збу- /168/рений останньою поразкою та його відсутністю. Хмельницький використав властиву йому кмітли- вість і послав у місця, куди він особисто не міг прибути, своє перо і емісарів, щоб знову збудити бойовий запал, який вже значно був охолонув, та щоб закликати до боротьби за спільну справу, і при тому пояснював народові, що фортуна мінлива і має зворотну сторону: якщо вона від деякого часу прихильна до поляків, то все ж вона залишила козакам хоробрість і досить війська, щоб відновити війну та підвестися після поразки. Одночасно він підбадьорював народ навмисне вигаданою новиною, ніби повстання якогось Ракочі {72} в Польщі примусило короля відвести туди більшість війська, щоб припинити рух повстанців; що цвіт старого козацтва знову згромаджується, а найближчими днями приєднаються до них татари для /169/помсти за останню поразку. Все ж для того, щоб сподівання, якими він підтримував свій народ, могли здійснитися, Хмель- ницький час від часу надсилав послів до хана, через яких робив велемовні обіцянки, прагнучи одержати від нього нову допомогу; причому він доводив ханові, що безпека останнього залежить від успіху Хмельницького і що знищення козацтва безперечно спричиниться до того, що поляки винищать татар. Він відрядив також трьох послів у Порту з подібним клопотанням та доводив через них, що коли козаки матимуть підтримку від султана, вони зможуть чинити опір усій військовій силі Польщі і що, навпаки, коли султан відмовиться, то козаки будуть змушені помиритися з поляками і після цього виступити війною проти турків.

Князь Януш Радзівілл, до якого приєднався смоленський воєвода Глєбович, залишивши гусарського підполковника Францкевича [129]разом з кількома загонами під Черніговом, щоб перешкодити тамтешній козацькій залозі зробити вилазку, підступив під Київ, вигнавши з його околиць козацьких полковників Антона {73} і Горкушу, [130]та довів їхні загони до такого замішання, що вони, пробігши прожогом через свій табір і міст, змушені були відступити до Києва, проте і там вони не довго трималися. Викликаний наближенням литовського війська жах поширився серед інших козацьких загонів, які доти вважали себе в безпеці в тій місцевості. Вони залишили місто, яке було одним з їхніх головних пристановищ. Коли міщани Києва побачили, що в них немає ні залоги, ні інших засобів оборони, вони надіслали до польських гетьманів своїх архієпіскопа та архімандрита з бла- /170/ганням пощадити їхнє місто, яке король завжди ласкаво оберігав і яке під час багатьох війн було притулком для польської шляхти. Їх прохання вислухано, і князь Радзівілл задовольнився тим, що обеззброїв міщан, щоб на майбутнє вони не могли шкодити.

Хмельницький, дізнавшись про втрату Києва, подвоїв свої старання і шукав способів, щоб поставити нове військо, здатне затримати просування ворога, а поганий стан надихував його сповненими люті і відчайдушності задумами. Його радо слухали не тільки козаки, а й частина селян, які були досить схильні знову спробувати щастя у війні; дехто з селян голосно повторював, що ганьба втрачати відвагу внаслідок однієї поразки; що ті, які їх цим разом змусили тікати, раніше самі тікали перед ними та що це може ще раз повторитися; що на випадок, коли б доля вперто підтримувала поляків, вони змогли б знайти притулок на турецькій землі, де жили б вільніше та легше, ніж на Русі, і що в цій справі вже написано до сілістрійського паші.