Дмитро Багалiй - Історія Слобідської України

Харківський колегіум яко центр освіти на Слободській Україні. У 1726 р. перенесено було з Бєлгорода у Харків середню духовну школу — славний Колегіум, котрий зробився центром освіти на Слободській Україні, немов її духовною Академією. Тепер — се духовна семінарія. Головним діячем у сьому просвітному ділі були Бєлгородський єпископ Єпіфаній Тихор-ський і командуючий військом на Україні кн. М. М. Голіцин. Сю середню школу помістили у будинкові, купленому у Шидловського, і приписали до Харківського Покровського монастиря. Колегіум содержувався на монастирські доходи і доброхотні збори. Кн. Голіцин подарував Колегіуму село і 4 хутора. Харків і уся Україна дуже радо привітали нову школу, де учнів обучали, як і по інших духовних школах України, піїтиці, риториці, філософії, богословію, слов'янській, грецькій, латинській, а потім французькій і німецькій мовам. Викладалися отсі науки на російській мові, але розмовляли проміж себе учні, мабуть, по-українськи. Училися у Колегіумі більш усього діти духовенства, але немало було учнів і недуховного званія; число учнів доходило до 500. Щоб підготовляти освічених учителів, талановитих учнів, що скінчали Колегіум, посилали для дальшої науки навіть за границю (у Германію). Учителі Колегіума мали на усьому готовому таке жалування: учителі перших двох нижчих клас по 6 карб, на рік, 3-ї, 4-ї і 5-ї — по 8 карб., 6-ї — по 12 карб., учитель філософії 14 карб., усього на жалування усіх учителів йшло 60 карб, на рік. Потім жалування для учителів збільшилося по 15 карб, на рік, а ректор получав навіть 100 карб, на рік, і усього виходило 445 карб. Серед ректорів, префектів та учителів Харківського колегіума бачимо немало таких, які визначалися освітою — такими були Г. С. Сковорода, Шванський, Прокопович. Серед учнів було багато бідноти. «Але ні холод, ні голод, — згадує про Колегіум учень його Луб'яновський 268, — не зменшили охоти до науки. Звикли ми окрім того до недостатків і до того, щоб задовольнятися малими достатками, у якому б стані хто далі не пробував. Але отся голота, котрої весь маєток складався з тлуночка книжок і подушечки з повстинкою замість одіяла, розносила потім світ просвіти серед українського панства, купецтва, попів і міщан, проживаючи у них улітку, а частиною й зимою, і обучаючи їх дітей». З Харківського колегіума вийшло багато славетних в історії просвіти діячів, як, наприклад, письменник Гнідич, славний російський історик Каченовський, перший російський клініцист професор Базілевич, біограф Г. С. Сковороди М. Ів. Ковалинський та інші. І учні любили свою школу. Ось як згадує про те Луб'яновський. «Гарна школа була Харківський колегіум. У мої часи на чолі її стойв префект Шванський, однаково поважний і по життю, і по науці. Особливо щастило йому в виборі учителів. Його учителі уміли розвинути у молодих людях здоровий розум і вселити в них невсипущу любов до науки. З таким учителем і після школи багато чого навчишся».

Добре слово про Колегіум сказав і академік Зуєв, котрий проїздив через Харків у 1781 р., — тоді у Колегіумі було більш 500 учнів і серед них багато поміщицьких дітей, котрі особливо цікавилися такими науками, як історія і географія. Цікаве свідоцтво про Колегіум дає і В. Н. Каразін: «Колегіум містився, — згадує він, — у великому кам'яному будинкові Шидловського. Що в Колегіумі займалися науками ще в царювання цариці Анни, про се свідчить лист академика Юнкера до президента Академії барона Корфа, де він хвалить освіту тодішнього ректора і префекта Колегіума і підтримує прохання їх о тім, щоб їм вислано було електричну машину і воздушний насос. Я певен, — додає Каразін, — що всі здивуються, прочитавши про сей поступ освіти у Харкові, коли пройшло менш 100 років од його заселення, У Колегіумі училося багацько таких учнів, котрі потім зайняли високі посади, і в школі, і у життю, бо разом з духовенством там училося й дворянство. Найбільш талановиті з них після Колегіума закінчували свою освіту у Петербурзі, Москві або за гряницею. Я ще сам знав Сковороду і Шванського, котрі могли б заняти поважне місце між самими славними вченими німецькими». Про Г. С. Сковороду В. Н. Каразін казав, що ми під чубом та в українській свитині мали свого Піфагора, Лейбніца, Оригена, як Москва — у Посошкові — Філанджієрі.

Програм Колегіума був, як ми бачили, такий, як і в українських задніпрянських колегіумах, але його поширювали: так, у 1766 році прибавлені були кляси французької і німецької мови, математики, геометрії, малювання, інженерства, артилерії й геодезії. На виклад християнського добро-нравія запросили Г. С. Сковороду. Він з великою охотою взяв на себе сей обов'язок і навіть одмовився брати за се гроші, бо у життю свойому завжди обходився без грошей, а окрім того дивився на ті лекції, як на таке діло, котре для нього самого приємне, дасть йому радість і буде корисне для суспільства. І справді він мав свій погляд на те, як треба було викладати етику, або «добронравіє», для дворян. У предмові до свого «Ізраїльского змія» — у листу до Острогозького полковника Тевяшова — Г. С. Сковорода питає, що є життя, і одповідає: се є прямування до правди. Живемо ми тоді, коли наш розум, шукаючи правди, любить відшукувати стежки до неї і, стрінувши її око, веселиться її вічним світлом. Тому і високих дворянських фамілій люде повинні шукати правди не тільки в ділах, які торкаються до військових справ, торгівлі, позвів, будівництва, мистецтва, але і в головнішому ділі, себто в поглядах своїх на Бога, і тут вони повинні боротися з суєвірством. Неосвічені темні люде не можуть жити без суєвір-ства, але освічені, як, наприклад, дворянство, повинні вести боротьбу з ним і простувати до правди, не схиляючися ні на праворуч, ні на ліворуч, тобто ні в сторону безбожності, ні в сторону рабського суєвірства. Лекції «Християнського добронравія» в Харківському колегіумі Г. С. Сковороди надруковані у виданих мною його творах і вони справді були зовсім не похожі на звичайне викладання катехизіса у тодішніх школах. У своїй передмові до них Г. С. Сковорода писав: «Увесь світ спить та ще не так, як сказано про праведника: аще падеть, не разбіється». А учителі, що пасуть вівці Ізраїля, не тільки не будять їх, а ще й самі підтримують: спи, не бійся: місце гарне, нічого боятися. Питаються про Христа, де Він родився, од яких родителів? Скільки жив на світі? Чи дві тисячі років тому назад, чи, може, трохи менше? О християнине! хрестили тебе по плоті та не омили по розуму; нащо ти цікавишся тільки отсими байками? Чого ти не піднімаєшся вище? І досі ти не зрозумів, що се все плоть і тінь, яка закриває височезну гору премудрості! Але ся завіса повинна розідратися. Ми не знаємо, де шукати Христа. Шукають його в володіннях Августа, Тіверія, Пілата — а його там немає! Другі волочуться по Єрусалимах, по Іорданах, по Вивлеємах, по Фаворах, між рікою Тигром і Євфратом: напевне, Він там, кажуть вони, а янгол їм на се відповідає: шукаєте тут Розп'ятого Христа? Ні, його тут немає! Декотрі шукають його на блакитному небі, на сонці, на місяці, по усіх світах великого астронома Коперника. Нема й там. Та деж Він? Напевне, в церковних проповідях, в воскрешенії мертвих, в чудесах, в мучитель-стві плоті? А янгол на се відповідає: і там його немає, ти його не знаєш і не бачив, бо не шукаєш у себе самого. Царство Боже в нас самих. Щастя — у серці, серце — у любові, любов — у законі Вічного. Благодареніє блаженному Господеві, що потрібне зробив нетрудним, а трудне непотрібним. Що було б тоді, якби наше щастя, котре потрібно усім, було не в нас самих, а залежало од місця, часу, плоті або крові? Скажу ясніше: що б було тоді, якби Бог поселив його в Америці або на Канарських островах, або в багац-тві, або в пустині, або в чині, або в науках, або в здоровлі? Тоді б і щастя і укупі з ним ми були б бідними, бо не усякий би міг добратися до сих місць, бо неможливо було б усім родитися в якийсь єдиний час, бо неможливо було б усім заполучити чинів. Не можна заснувати щастя на тілі, на временному. Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, не волочися по дворцах, не броди по Єрусалимах! За гроші купиш деревню; а щастя дається усюди і завсігди даром. Воно не залежить ні від землі, ні від неба. Що ж воно таке — і легке, і найпотрібніше? Се є Бог, а все останнє — тварь, тіло. Він є й наше щастя. Увесь світ складається з двох світів: одного видимого, а другого невидимого — тварі і Бога. Колись Богом почитали тіло, а Він — Дух, Розум, Правда. Правда Божа була вже і по вітхому завіті, але таїлася там ще під обрядами (обрізання, пасха), під біблейськими оповіданнями і усе-таки робила сі книги мудрими, потім вона з'явилася у світ в образі Богочоловіка Христа. Не допитуйся, як се зробилося, бо від сього з'явилися розколи, суєвірря, від яких бідує уся Європа. Моісей з сього образа Божія Немов би зняв план, в простих грубих рисах і написав на скрижалях — се є десять заповідів.