Дмитро Багалiй - Історія Слобідської України

Треба пояснити, що тоді вчили дітей не по звуковому, як тепер, а по букво-складовому способу, і назви букв були церковно-слов'янські, не а, б, в, а аз, буки, віді, так що учні складували не звуки, а осі букви так: буки аз-ба, віді аз-ва. їм справді дуже трудно було зрозуміти, як се із буки та аз вийде ба; корінь учення через се був справді гірким. Траплялося, що по суботах, коли перед паном-бакаляром учні промовляли те, що вивчили за тиждень, ті, що не змогли зрозуміти отсіеї премудрості, діставали «суботники», про які сказано було навіть в уставі Луцької брацької школи XVI ст. От вірш й нагадує нам про сі суботники. Хоч конче й неможливо приймати з неї на віру те, яким побитом се робилося; себто щоб били за кожну букву алфавита, але все-таки нам малює вона жорстокі способи тих часів для викладання науки дітям. І все ж таки треба сказати, що сі школи дуже шанував нарід, куди більш, ніж ті казенні — російські, котрі їх змінили потім. Бо у них все було рідним для населення: і помешкання, і зв'язок їх з церквою, брацтвами й шпиталями, і учитель-дяк, котрий був сам з народа і жив його життям, і мова, і шкільні звичаї, про котрі оповідав Тимковський. Для свого часу сі школи були корисні для українського народу, особливо як ми нагадаємо собі, що таких народних шкіл зовсім не було в Великороси. Отже правительству треба було поліпшити та поширити їх програми, вивести кари, а не знищувати самих шкіл, як се було зроблено у царювання Єкатерини II і Олександра І. Знищувалися сі школи також в зв'язку зі скасуванням козаччини і обертанням підданих в кріпацтво.

Число шкіл в Слободській Україні у1732р. Про нахил українського народа до сих рідних йому шкіл яскраво свідчить велике число їх у XVIII ст. Вони широко розповсюджені були і в Гетьманщині, і в Слобідчині. По обрахунку О. М. Лазаревського 267, зробленому на підставі ревізій тодішніх козачих полків, у 7 полках Гетьманщини таких шкіл було 866, що дає по 124 на полк, а як усіх полків було тоді 10, значить, в усіх 10 полках повинно було бути 1240, а як розбити їх на 2 теперешні губернії — Чернигівську та Полтавську, котрі складали з себе Гетьманщину, то вийде у середньому по 620 на кожну. Такі ж документальні звістки я здобув про Слобідчину з перепису Слободських полків Хрущова 1732 р. У чотирьох Слободських полках (перепису 5-го, Острогозького, полка ми не маємо) таких шкіл було більш 124 (кажемо більш, бо бракує деякої частини перепису). У Харківськім полку було 20 шкіл, Охтирському — 25, Ізюмському — 33, Сумському — 47. Вони були більш усього в козачих слободах, але траплялися і в деяких монастирських та панських селах. В полкових містах і по деяких сотенних містечках було навіть по декілька шкіл. Велика прихильність до освіти була у мешканців с. Межирічів, де було 7 шкільних хат на церковних дворах. Цікаво буде нагадати собі тепер, що межирічане виступали з протестом проти нових порядків, котрі заведені були у Слобожанщині царицею Єкатериною II; очевисто, що тільки там, де є народня освіта, може бути й політична самосвідомість. Мешканців (чоловіків і жіноцтва) було тоді у 4 полках 303 112. Таким робом, одна школа прихо-дилася тоді на 2524 душі, а у 1884 р., коли вже земство позаводило багацько земських шкіл, одна школа приходилася у Харківській губернії на 4270 чол., себто число шкіл до числа населення в другій четверті XVIII ст. було більш, ніж в кінці XIX ст., і хоч узяти на увагу, що тепер число учнів у кожній школі більш ніж було тоді (тоді, мабуть, було ЗО, тепер 90), то все ж таки вийде, що тоді приходилося по 2524 душі, а у 1804 р. по 2135; число учнів хоч збільшилося, але не дуже багато. Учителів-дячків і їх помічників-молодиків, що проживали з ними в шкільних помешканнях, було 372 чол. Здебільшого по школах проживало по декілька таких «школьников». При 4-х Харківських церквах (Соборній, Благовіщенській, Троїцькій і Воскресенській) було 19 учителів. «Школьники» — се не школярі, не учні, а, як я казав вже, помічники учителя чи з старших школярів, що не мали свого притулку в сімействах, чи з тих школярів, котрі вже скінчили учення, чи з тих мандрованих молодиків та дяків, про котрих ми оповідали раніше. Біографії деяких мандрованих учителів ми приводили вище, і ми мусимо пом'янути їх незлим, тихим словом за те добро, яке вони зробили народу.