Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Перші вказівки щодо утримання службовців шуцманшафту надійшли в наказі РФСС від 6 листопада 1941, і уточнювались протягом року [152] ГДА СБУ. — Ф. 2. — Оп. 7. — № по оп. 4. — Спр. 44. — Т. 1 — Арк. 202–205 зв. . Згідно цього наказу, рядовий неодружений шуцман отримував 80 пфенігів на день, унтер-офіцер — 1.10 РМ, фельдфебель — 1.30 РМ, командир взводу — 1.50 РМ, командир роти — 2.30 РМ, командир батальйону — 3.30 РМ. Одружені солдати в тих же званнях отримували, відповідно, 1.80, 2.10, 2.80, 3.00, 3.80, 4.80 марки. Зарплатня виплачувалась подекадно, при чому шуцмани індивідуальної служби отримували плату відповідно до кількості виходів на роботу. Солдати шуцбатальйонів, у яких вибору в даному питанні не було, отримували в результаті 24/54 РМ на місяць. Платня виплачувалась або райхсмарками, або, частіше, окупаційними карбованцями за офіційним курсом.

Крім того, їм забезпечувалось триразове харчування, якість якого різнилася залежно від обставин. Найкраще забезпечувались частини, які брали участь у бойових діях — до їхнього раціону додавались горілка та шоколад. Для родин теж видавали продуктовий пайок щотижня. Коли постачання продуктів було неможливе з тих чи інших причин (рейди, перебування на віддалених постах, відрядження тощо), шуцманам додатково видавали по 60 пфенігів на день. Тільки у 1944 році, в період поразок німецьких військ по всьому фронту, система постачання порушилася, і командування пішло на безпрецедентний крок — шуцманів перестали карати за мародерство, тобто вони отримали можливість до самозабезпечення.

Солдати шуцбатальйонів утримувались на казарменому становищі, як армійські частини. Службовці сільської чи міської поліції, здебільшого місцеві жителі, проживали вдома, казарми забезпечувались тільки для немісцевих або позбавлених житла. В Києві шуцманам індивідуальної служби, а на перших порах і солдатам шуцбатальйонів, дозволялось знімати житло, половину вартості якого сплачувала міська управа. Двокімнатна квартира неподалік від центру коштувала тоді близько 50 РМ/міс.

В травні 1942 року, в зв’язку з збільшенням чисельності шуцманшафту, а зокрема шуцбатальйонів, було введено додаткові чини: унтеркапрала, віцефельдфебеля, старшого командира взводу. Ними ставали більш довірені шуцмани, унтер-офіцери та молодші командири, яким надавали вищу, належну за новими чинами зарплатню. Що важливо, для українських шуцманів не було передбачено посади начальника штабу батальйону, чи начальника зв’язку — ці функції були залишені за німцями. В результаті, наприклад, український начальник штабу 118 шуцбатальйону отримував 39 марок і виконував роль завгоспа, тоді як німецький — 200 марок, і планував операції [153] ГДА СБУ. — Ф. 68. — Спр. 10. — Т. 2. — Арк. 99. .

З початку 1943 року, з наростанням інтенсивності партизанської війни, зарплатню рядового солдата шуцбатальйону підняли до 37 марок, пропорційно збільшивши ставки і для вищих чинів. Як і раніше, одружені шуцмани отримували гроші на утримання сім’ї: додатково від 145 % платні для рядового, до 45 % для командира батальйону.

Важливим матеріальним і психологічним стимулом для солдатів закритих частин «шума» було соціальне забезпечення сімей шуцманів, що загинули чи постраждали на службі. Цей момент було обумовлено ще у додатку до наказу РФСС від 6 листопада 1941 року. Згідно нього, сім’я вбитого неодруженого шуцмана отримувала від 40 РМ (якщо йому було менше 35 років) до 55 РМ (якщо йому було більше 35 років) щомісяця. Для одружених, ця ставка зростала до 70 РМ за відсутності дітей, або до 80 РМ за їх наявності. Крім того, виплачувались надбавки на членів сім’ї: 48 РМ вдові, і по 9.60 РМ на кожну дитину щомісяця. Сироти отримували по 16 РМ (плюс вказані 80 РМ) на місяць. Сума виплат зростала відповідно до чину шуцмана, тобто за вбитого командира батальйону сім’я отримувала 160 РМ, плюс вдвічі більші, ніж для рядового, надбавки для вдови та дітей.

За умов отримання каліцтва на службі, виплати перші три місяці здійснювались в розмірі останньої зарплати потерпілого, а потім зменшувались відповідно до рівня зниження працездатності. За цей час потерпілого безкоштовно лікували, після чого забезпечували навчання професії, якою той міг би займатись з отриманими фізичними вадами (годинникаря, шевця, кравця тощо). При потребі, шуцманам безкоштовно виготовляли протези втрачених кінцівок.

А найважливіше, сім’я шуцмана повністю звільнялась від податків, продуктових зборів, трудових повинностей і позбавлялась загрози бути висланою до Німеччини чи потрапити в групу заручників на випадок диверсій партизанів чи підпільників [154] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 65585. — Арк. 34. .