Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

При вступі на службу «добровольці» здавали автобіографії та проходили анкетування, в якому вказували інформацію про себе і склад сім’ї, в тому числі наявність родичів єврейського походження, спеціальну освіту, досвід військової служби, причетність до НКВД, перебування під слідством. У кінці анкети добровольці давали підписку наступного змісту: «Цим я підтверджую, що дані мною покази відповідають правді. Крім того я зобов’язуюся все, що мені відомо в зв’язку з діяльністю при Німецькій Поліції (СД), хоронити в суворому мовчанні. Це ж саме я зобов’язуюсь коли вийду з службових умов при Німецькій Поліції (СД). Мені вказано й я це розумію, що за фальшиві покази й порушення мовчання я маю одержати саму сувору кару й що за зрадництво карою з’являється страта» [142] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 57649. — Т. 2. — Арк. 62, 63. Цитується текст підписки Харківського батальйону СД, правопис оригіналу збережено. .

Чисельність частини була вищою за їй подібні, і становила 700 чоловік, але була сформована у менші підрозділи (5, згодом 7 рот по 100 чоловік). В кожній роті було виділено «ударне відділення», а до того ж існував «зондерцуг» (спеціальний взвод) із фольксдойчів, батальйонного підпорядкування. Командування частини було унітарним (без дублювання німецьких офіцерів українцями), і складалось з СС-івців. Підпорядковувалась вона безпосередньо керівництву поліції безпеки і СД на Короленка, 33. Зарплатня тут була аналогічна іншим «шума» — 24 марки для рядового, але зростала майже вдвічі при участі в бойових операціях. Однострої батальйону були чорного кольору без особливих відзнак, на зразок «шума» індивідуальної служби — вочевидь, щоб не виділятись з маси цивільної поліції. На озброєнні перебували трофейні радянські гвинтівки, автомати, ручні і станкові кулемети, легка артилерія і міномети.

Розміщувався батальйон по вулиці Мельника 48, тут же знаходилася і школа СД. Як свідчать радянські джерела, «В школі викладались загальновійськові предмети, вивчались всі види зброї і спеціальні предмети з розвідки, як на окупованій німцями території, так і в тилу Червоної армії. Слухачі школи виходили з широкими знаннями загальновійськового і спеціального диверсійно-розвідувального напрямку» [143] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 1737. — Арк. 171. . (Наперед зазначимо, що диверсійна підготовка шуцманам батальйону в подальшому так і не знадобилась). Крім військової підготовки, батальйон займався охороною концтаборів на Сирці і на Мишоловці, конвоюванням в’язнів в Німеччину, караульною службою, в тому числі і на Короленка, 33, проводив облави разом з німецькою поліцією. Іноді виконував зовсім специфічні завдання — наприклад, охорона барж з хлібом, що пливли по Десні. З весни 1943 роти 23 батальйону беруть активну участь у боротьбі з партизанським рухом, що саме набирав силу на Київщині. В вересні 1943 року шуцмани евакуювали на Захід «свої» концтабори, а в жовтні через Рівне виїхали на боротьбу з партизанами до Білорусі [144] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 19288. — Арк. 11–50. .

Аналогічний батальйон спробували створити працівники Харківського СД. Для цього знову ж таки залучались немісцеві, передусім військовополонені. Батальйон було сформовано в серпні 1942 року, він нараховував 206–210 чоловік у складі двох рот. Перша рота, насичена автоматичною зброєю, була оперативною, а друга, озброєна гвинтівками — караульною. Шуцмани займались охороною об’єктів СД, та іноді виїжджали на пошук партизанів чи диверсантів. Але самостійною військовою частиною цей батальйон так і не став, а при наближенні радянських військ взимку 1942 року, більшість його вояків розбіглась, а частина була розформована [145] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 57649. — Т. 2. — Арк. 19–21, 58–60. .

Рік потому в Дніпропетровську почалось формування ще одного шуцбатальйону СД, який восени 1943 р. перекинуто до Миколаєва для проходження військової підготовки. Крім тактики, топографії і вивчення матеріальної частини озброєнь, добровольцям викладали методи ведення розвідки в тилу противника, способи перетину фронту, здійснення диверсій [146] Чуев С. Г. Спецслужбы ІІІ Рейха. — В ІІ-х кн. — СПб., 2003. — Кн. ІІ. — С. 71. . Однак жодної інформації про бойове застосування вказаної частини, ані бодай про присвоєння їй номера досі виявити не вдалось, тож імовірно цей батальйон, як і його аналог в Харкові, був невдовзі розформований.

Разом з цим в грудні 1943-січні 1944 рр. керівництво Луцького окружного управління поліції безпеки і СД у порозумінні з місцевим проводом ОУН(М) створило новий 31-й батальйон СД, відомий також під назвою Український легіон самооборони, або Волинський легіон. Творцем частини стали полковник армії УНР Володимир Герасименко, та працівник Луцького СД штурмбанфюрер СС Зігфрід Асмус, він же став шеф-командиром батальйону. Основою для цього формування стали мельниківські партизанські загони з Крем’янеччини, що відмовилися підпорядкуватись командуванню УПА. Батальйон нараховував близько 500 чол. у 4 ротах (сотнях), був досить добре озброєний та вишколений. За уніформу воякам УЛС, як і 23 батальйону СД, правили чорні мундири «шума» індивідуальної служби [147] ГДА СБУ. — Ф. 6. — Спр. 74945 ФП. — Арк. 13, 266, 270, 356; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів, 2003. — С. 262–268. .