Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Легіон тільки близько місяця перебував на залишках території РКУ під Луцьком, де взяв участь у кількох боях з радянськими та польськими партизанами, після чого був переведений спочатку на Холмщину, а потім — в центральну Польщу. Там легіонери були активно задіяні в боях з Армією Крайовою, зокрема в придушенні Варшавського повстання (протидіяли спробам переправи у місто військ прорадянського Війська польського в районі Повісля Черняковського, згодом взяли участь в розгромі бойової групи АК «Кампінос»). Влітку 1944 р. батальйон був перепідпорядкований Головному управлінню військ СС (до цього контролювався РСГА), після чого виведений у Словенію і влитий до 14-ї дивізії військ СС «Галичина» [148] ГДА СБУ. — Ф. 6. — Спр. 74945 ФП. — Арк. 60–62; Семенов К. Войска СС: Солдаты как все. — М., 2004. — С. 282; Чуев С. Г. Спецслужбы ІІІ Рейха. — В ІІ-х кн. — СПб., 2003. — Кн. ІІ. — С. 126–127. .

Ще одну окрему поліційну структуру РКУ складала охорона залізниць (Bahnschutzpolizei). Ця установа була повністю німецька, українці ж становили окремі загони «допоміжних залізничних поліцаїв» (Eisenbahnhilfspolizei). Управління баншуц були в кожному центрі округи, під керівництвом німецького «окружного керівника» (Bezirkfuhrer). Центральний штаб знаходився в Києві, по вулиці Франка, 17. В червні 1942 року тут було організовано школу української залізничної поліції, її керівником став колишній військовополонений Іван Ковальов. Добровольців мобілізували здебільшого із місцевих жителів середнього віку, під загрозою відправки на роботу до Німеччини. Умови служби і забезпечення були такими ж, як і в «шума» індивідуальної служби [149] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 51313. — Т. 1. — Арк. 12, 15зв., 24–30; Т. 2. —Арк. 643. .

Управління і школа проіснували трохи більше року, тобто до серпня 1943, але у самодостатню організацію баншуц так і не перетворилась. Власними силами залізнична охорона могла забезпечити контроль лише за цивільними пасажирськими та товарними перевезеннями, і, частково, охорону найважливіших вузлів і вокзалів. Охорону військових ешелонів, важливих перегонів і мостів, а навіть залізничного майна і станцій довелося покладати на німецькі та союзницькі армійські частини, місцеву поліцію, а навіть на цивільне населення окремих сіл. В останньому випадку старості оголошувалось про відповідальність його села за недоторканість певної ділянки шляху, у випадку пошкодження якого буде розстріляно закладників з жителів старостату. Тому останні були вимушені формувати охоронні команди, які несли чергування на «своєму» відрізку залізниці під керівництвом сільських поліцаїв [150] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 15777. — Арк. 20 зв. .

Назагал, створені СД військові частини в РКУ були краще підготовлені і забезпечені, ніж їх аналоги в підпорядкуванні «орпо» чи армії. Проте, боєздатність таких формувань, враховуючи специфічність і багатоманітність покладених на них завдань, напряму залежало від контингенту, яким вони комплектувались. Харківський батальйон, набраний із військовополонених, у кризовій ситуації розвалився, тоді як 23-й і 31-й, сформовані із сільської молоді, виявились достатньо надійними як у контрпартизанських, так і у фронтових операціях. Залізнична допоміжна служба в РКУ, що також створювалась досить грунтовно, із значною увагою до відбору та підготовки доброльців, так і не завершила свого формування.

Для ознайомлення з особовим складом українських формувань, підпорядкованих цивільній адміністрації, нами було зібрано інформацію про 119 солдатів шуцбатальйонів та 30 поліцаїв індивідуальної служби, працівників СД і пожежників.

Досліджені нами дані стосовно 119 шуцманів дають таку картину. Переважна більшість за національністю українці, а також 7 росіян, 3 кавказці, 2 білоруси, 1 фольксдойч і 1 єврей. Найбільша група однолітків серед них — це юнаки 1924 року народження. Але основну масу шуцманів, як і добровольців Вермахту, складають молоді чоловіки призовної категорії (1916–1923 років народження) — 70 чол., тобто 59 %. Добровольці середнього віку (від 25 до 40 років на 1941 р.) складають лише 22 % (26 чол.). Співставна з ними і кількість молоді (до 18 років) — 24 чол. (19 %).

Більшість цього числа складають люди з початковою освітою (91 чол.). Середню освіту здобули 15 шуцманів, вищу — 3, військові училища закінчили 13 чоловік (11 радянські і 2 польські).

Колишні вояки ЧА становлять 64 % розглянутої групи (77 чол.), але з них із таборів військовополонених були взяті лише 43 вояки (36 % загальної кількості), тоді як 29 були відпущені додому і вступили до шуцбатальйонів по місцю проживання. Ще 4 — дезертири з ЧА, а один перебіг до української частини з партизанського загону. 16 вояків — командири і сержанти РСЧА, 1 лейтенант НКВС, 1 пілот-інструктор і 2 офіцери польської армії.