Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Перша з цих інституцій була заснована в 1933 році штандартенфюрером СС, а згодом — Райхсміністром озброєнь та боєприпасів Фріцом Тодтом, для будівництва автобанів і військових об’єктів. Початково, за часів кризи у німецькій економіці, вона надавала роботу масам безробітних, але згодом її штат значно скоротився внаслідок відтоку кадрів в армію і промисловість. З розпалом війни знову виникла нагальна потреба у військових будівельниках, зокрема на окупованих територіях. Проте джерел для поповнення штатів громадянами Райху не було, тому Організація Тодт вже на 1943 рік стала чи не найменш німецькою з усіх нацистських воєнізованих організацій. Загальна кількість її працівників на 1943 рік складала близько півтора мільйона чоловік, з яких тільки 200 тисяч були німцями. Решта були добровільними чи мобілізованими представниками протекторатів та окупованих територій.

В РКУ працівники ОТ (айнзатцгрупа ОТ «Схід», ділянка «Росія-Південь») займались будівництвом та відновленням доріг, аеродромів, казарм, складів тощо. За відсутності добровольців і відповідно до загальної нацистської концепції, організація, як і армія, активно використовувала працю полонених вояків РСЧА. Це відбувалось у двох формах. В одному випадку ОТ просто оголошувала набір місцевих жителів на роботу. Умови і заробітна платня були різними, залежно від рівня робіт, і коливалась від пайка та чотирьох булок хліба на тиждень, до 40–60 РМ на місяць. Українці могли займати посади від чорнороба до інженера.

В іншому випадку організація тимчасово переймала контроль над табором військовополонених, яких розбивала на робочі роти за національностями, і в примусовому порядку застосовувала на допоміжних роботах. Військовополонені не отримували за роботу нічого, крім можливості вийти на певний час з табору і випросити якісь харчі у місцевих жителів чи в охорони. Через півроку праці полоненим пропонували перейти на постійну службу в ОТ, в якості «гіві» (в документах позначались як «Hiwi Org. Todt»). Умови служби відповідали цитованому наказу ОКГ про допоміжні сили на Сході (№ 8000/42).

Кількість українських працівників постійно змінювалась, вони переходили на службу до Вермахту або просто звільнялись, але в кожному центрі округи РКУ постійно було по кілька сотень членів ОТ. Так, наприклад, збереглась заява, датована 2 червня 1942 року, від 317 українських працівників групи ОТ Гакельберга (OT Еinsatzgruppe Hakelberg) до господарчого управління міста Києва (Wirtschaftamt) з вимогою виділити на їхні потреби 450–500 кілограмів махорки. А до кінця року кількість українців в цій частині зросла до 590 чоловік [73] ГДА СБУ. — Ф. 2. — Оп. 11. — № по оп. 13. — Спр. 44. — Т. 2 — Арк. 155–160. .

А у прифронтовій Харківській області, згідно звіту від 27 червня 1942 року, на ОТ працювали 568 українців, 200 військовополонених і 68 «постійних працівників» (німців). Така пропорція збереглась і надалі. На червень 1944 року на окупованих Німеччиною територіях перебувало 694 тисячі працівників ОТ, з яких німцями були лише 30 тисяч [74] Мюллер-Гиллебранд Б. Сухопутная армия Германии 1939–1945 гг. — М., 2002. — С. 704. .

Але ОТ використовувала українців не тільки як робочу силу. Внаслідок типової для німецьких організацій нестачі людей, місцеві керівники організації були змушені створювати ще й допоміжні охоронні команди з військовополонених (Schutzkommando OT). Виникнення такої команди в РКУ зафіксовано в серпні 1942 року, в таборі при шахті № 1 в поселенні Петрівка, (Сталінська область), відновленням якої і займались працівники організації. В таборі лаг-фюрер Енгельман оголосив набір в охорону українців-добровольців, яких серед 9000 полонених було тільки дві роти (200 чоловік). Обидві роти в повному складі погодились на пропозицію, і були направлені в школу шуцманів в м. Сталіно. На станції Ясинувата було сформовано третю, «східну» роту, з узбеків, татарів, чеченців та інших «нацменів». По закінченні школи всі три роти охороняли військовополонених на роботах та здійснювали патрулювання навколишньої території (внутрішній порядок, як і в інших німецьких таборах, забезпечувала табірна поліція з самих полонених). Заробітна платня членів шуцкоманди становила 1 РМ на день, тож на місяць вони отримували до тридцяти марок, залежно від кількості виходів на роботу, але не менше 25 [75] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 66892. — Арк. 12 зв., 14–16 зв., 24 зв., 26, 46, 68–69, 74 зв. .

В грудні 1942 року військовополонених відправили в Німеччину, в табір Гаммерштайн, а шуцкоманду розбили на взводи по 30 чоловік. Взводи були розіслані на охорону інших груп примусових робітників на різні окуповані Німеччиною території, а також в Фінляндію [76] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 66892. — Арк. 12 зв., 27 зв., 37 зв. . Нами не знайдено жодних інших свідчень створення українських збройних формувань в рамках ОТ, попри те, що німецький персонал організації нерідко залучався до здійснення окупаційних заходів, перш за все вилучень продуктів у населення, і вів при цьому численні бої з українськими та радянськими партизанами. Тому не виключено, що створення шуцкоманди в Петрівці було лише вдалим експериментом, або ж експромтом, який більше не повторювався.