Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Поступово УВД набула зовнішньої схожості з німецькою службою трудової повинності (Reichsarbeitsdienst, RAD). З’явились спільні з РАД ритуали (марші з піснями про працю, муштра та фізичні вправи з лопатою) та ідеологія. Тільки на відміну від піврічної служби в РАД, УВД-мани підписували зобов’язання «працювати на благо Нової Європи і свого народу» протягом 12 років. Загальна кількість українських працівників організації на кінець 1943 року сягала 1500 чоловік [79] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 64260. — Арк. 76 зв., 77, 131–133 зв., 194–196. .

Таким чином, місцеве населення та військовополонені широко залучались до здійснення допоміжних функцій для німецької армії в складі різноманітних служб забезпечення, як загальноімперських, так і створених на місці. Вони використовувались для виконання різноманітних робіт, і лише зрідка, через нестачу німецького персоналу, могли притягуватись до охоронної служби із зброєю в руках.

Питання мотивації українських добровольців у німецьких збройних силах досі залишається невирішеним, попри певні наробки вітчизняних і зарубіжних істориків у висвітленні даного питання. Поширеними залишаються типові узагальнення. На Заході таким штампом є сприйняття українських солдатів, як «ідейних антибільшовиків» і антисемітів, а на пострадянському просторі — як націоналістів, злочинців, ображених на радянську владу (розкуркулених і репресованих), та примусово мобілізованих полонених.

Для спростування цих стереотипів істориками вже зроблені суттєві кроки, пов’язані, передусім, з дослідженням особових справ учасників місцевих формувань, що знаходяться в архівах СБУ в Україні, ФСБ в Росії, та КДБ в Білорусі. Так, предметом гарячих дискусій у західній історіографії стали праці Мартіна Діна та Френка Бушера [80] Martin Dean. Collaboration in the Holocaust: Crimes of the Local Police in Belorussia and Ukraine, 1941–44. New York: St. Martin’s, in association with the United States Holocaust Memorial Museum, Washington, D. C. 2000. Frank Buscher. Investigating Nazi Crimes in Byelorussia: Challenges and Lessons // Internet: http://muweb.millersville.edu/~holo-con/buscher.html , які ставлять під сумнів ідейність та добровільність цих формувань, і висловлюють твердження про випадковість підбору їхнього особового складу. В Росії кроком вперед є роботи С. Дроб’язка, І. Єрмолова, Д. Жукова та І. Ковтуна [81] Дробязко С., Ермолов И. Д обровольческий полк «Десна» и другие военные формирования из советских граждан на территории Орловской области. — М.: [Б. в.], 2001; Ковалев Б. Н. Нацистская оккупация и коллаборационизм в России, 1941–1944. М., 2004; Ковалев Б. Н. Коллаборационизм в России в 1941–1945 гг.: типы и формы. — Великий Новгород, 2009; Д. Жуков, И. Ковтун. Русская полиция. — М., 2010. , які у вивченні даної тематики йдуть індуктивним шляхом, тобто від дослідження окремих підрозділів і їхнього складу до більш загальних висновків. В Україні варто відзначити праці І. Патриляка та В. Нестеренка [82] Патриляк І.К. Легіони Українських Націоналістів (1941–1942): Історія виникнення та діяльність. — К.: Знання, 1999; Н естеренко В. А. С проби залучення українського населення до збройних формувань фашистської Німеччини. // Сторінки воєнної історії України: Зб. наукових статей. — Вип. 5. — 2001. — С. 155–159. . Спогади безпосередніх учасників, що теж становлять досить цікаве джерело дослідження тематики, слід приймати до уваги з певними застереженнями, які випливають з бажання авторів виправдати себе і свою справу від неминучих закидів у здійсненні нацистських злочинів.

Тож, єдиним вирішенням проблеми мотивації українських добровольців залишається систематичне вивчення якомога більшого масиву індивідуальної інформації стосовно окремих членів українських формувань, і докладний статистичний аналіз. Дуже важливим для нас є також дослідження побутових умов та ідейних засад служби, тобто того, що пропонувало українцям німецьке командування взамін за співпрацю.

Не викликає сумніву, що перша хвиля добровольців, які перейшли на бік німецької армії зі зброєю в руках або влилися до формувань, створюваних ОУН, Бульбою-Боровцем та ветеранами Визвольних змагань, значною мірою складались з ідейних патріотів і націоналістів, чи, принаймні, людей, які мали підстави ненавидіти радянську систему з тих чи інших причин. Матеріальних переваг створення українських частин не давало, адже у перший час працівникам Народної міліції за службу лише записували трудодні. Більше того, українська поліція в Києві в жовтні-листопаді 1941 року практично голодувала. Кар’єрних перспектив, особливо з початком німецьких репресій щодо командного складу самоутворених підрозділів, також бути не могло. Лише тоді, до кінця грудня 1941, українські формування були такими, якими їх зображала радянська пропаганда — тобто складались з націоналістів, розкуркулених та репресованих, тих, хто «люто ненавидів владу робітників і селян». Щоправда, одне з основних тверджень комуністичної історіографії про те, що до складу колаборантів входила значна кількість кримінальних злочинців, так ніколи і не справдилося.