Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Для прикладу, нами було зібрано детальну інформацію про 33-ох добровольців, що вступили на початку грудня 1941 року до Української Козацької сотні в місті Золотоноша. Сотня була створена членом ОУН-Б без участі жодних німецьких чинників, тобто тиску з боку окупантів у даному випадку не було. Присягу козаки складали на вірність Україні під синьо-жовтим прапором. Основна маса добровольців (21 особа) це чоловіки віком від 25 до 40 років, 10 козаків — молодь віком від 15 до 25 років. Сепред них 2 — учасники Визвольних змагань 1917-22 рр., 5 — з сімей розкуркулених чи репресованих, один повернувся із заслання, а ще 1 вісімнадцятирічний юнак був засуджений за хуліганство. 8 козаків — колишні вояки ЧА (5 офіцерів, старшина, фельдшер і 2 рядових), з них 7 відпущені з німецьких таборів, і 1 дезертир. Троє перейшли в сотню з допоміжної поліції. Двоє добровольців — колишні вчителі місцевої школи, один — колишній голова райради Осоавіахіму, ще один — студент 4 курсу Київського університету. Всі козаки — українці, жодного комуніста, комсомольця чи працівника НКВС серед них немає [83] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 66233. — Арк. 15, 30, 31, 76 зв., 78, 79 зв., 86, 154, 172. .

Таким чином, близько третини розглянутої нами групи складають дорослі люди з певним життєвим досвідом, налаштовані відверто антибільшовицьки. Ще восьмеро козаків займали більш чи менш вагомі посади в радянській армії та громадських установах, що не завадило їм відразу ж вступити до українського формування. Вони, як і решта, зробили це, не маючи особистих рахунків з попереднім режимом, і не отримуючи жодних соціальних чи матеріальних переваг, а навпаки, наражаючись на репресії з боку як нацистів, так і комуністів. Зрештою, п’ятеро керівників сотні були по черзі розстріляні німцями за націоналізм протягом грудня 1941 — квітня 1942 рр., половина, щоб уникнути переслідувань, відгукнулись на пропозицію відправки на фронт, а ті, що залишились, в складі роти «гіва» були влиті до німецького охоронного батальйону.

Коло осіб, що вступали до місцевих формувань Вермахту і допоміжних служб після 1942 року, відчутно відрізнялось від націоналістичних формувань «першої хвилі». Для ознайомлення з їхнім особовим складом нами було зібрано інформацію про 129 добровольців різних частин і підрозділів, дислокованих в РКУ. Персональні дані виявлено у досліджених 177-ми архівно-кримінальних справах, що зберігаються в ГДА СБУ. Свого часу вони були перевірені слідчими НКВД — КГБ та прокуратури, тому є максимально достовірними із доступних.

Перша група складається з українців та інших жителів республіки, які служили у фронтових, охоронних та допоміжних частинах Вермахту та військ СС. Майже половина з них (64 з 129) — це молоді чоловіки 1918–1923 років народження, переважно новобранці і резервісти, покликані до ЧА під час мобілізації 1941 року. 43 добровольці — 1901–1915 років народження, ще 4 — старші 40 років. Молодь, тобто вояки, які досягли повноліття вже під час окупації, складає 17 % від загальної кількості (22 чол.). Найбільшу групу становлять чоловіки 1919 року народження, яким у 1941 році виповнилось 23 роки.

За національним складом основна маса — українці (114 чол.), 11 росіян, 2 євреї, 1 кубанський козак, 1 білорус. Більше половини (74 чол.) складають колишні вояки ЧА, завербовані в таборах військовополонених. 32 % з них — представники середнього та молодшого командного складу: 2 майори, 1 капітан, 13 лейтенантів, 2 ротних політруки, 6 сержантів. Серед рядових (50 чол.) варто відзначити наявність 2-ох представників НКВС (прикордонник і міліціонер). З них усіх дезертирував з ЧА тільки один вояк, але був затриманий і направлений до табору військовополонених, звідки й потрапив до німецького війська.

Основна маса добровольців — селяни та робітники з початковою та незакінченою середньою освітою (85 чол., тобто 66 %), з них 1 прослухав курс лікбезу, і 1 «малограмотний». Повну середню освіту мали 7 чоловік, ще 9 закінчили технікуми та ФЗУ. 12 чоловік отримали військову освіту (серед них 1 пілот-винищувач та 1 підводник). Добровольців з вищою освітою виявилось тільки 10, серед яких 1 музикант, співак хору Вірьовки, і 1 член Спілки художників УРСР.

32 % добровольців складають члени та кандидати ВКП(б) і ВЛКСМ (9 комуністів та 32 комсомольці), ще 2 — депутати ВР УРСР та ВР СРСР. 3 добровольці — учасники Визвольних змагань, 1 — вояк розбитого німцями загону УПА, 19 чоловік — з сімей, репресованих радянськими каральними органами (в т. ч. 1 комуніст і 1 комсомолець). Таким чином, ми отримуємо 18 % «ображених на радянську владу». До цієї цифри слід додати ще 16 чоловік, що втратили батьків чи родичів під час Голодомору 1932–33 років. Лише 6 чоловік раніше притягувались до відповідальності за кримінальні злочини, але 2 з них засуджені за крадіжку і невиконання поставок у 1933 році, а 1 — вихованець дитбудинку, чиї батьки померли під час Голодомору.