Девід Хогган - Міф про шість мільйонів

Каутський таки був свідком декількох страт в Освенцімі. Він наводить випадок, коли двох польських ув'язнених стратили за вбивство двох жидівських в'язнів. Цю книгу він присвячує своїй мамі, яка вмерла 8 грудня 1944 року у віці 80 років. Як і будь-який інший жид, неважливо якого віку, котрий вмер у цей період на окупованій німцями території, вона вважається жертвою нацистів. В січні 1945 року Каутський повертається в Бухенвальд, після того як німці покинули Освенцім. Він описує, як останні місяці колапс у Німеччини 1945 року спричинив найгірші умови голоду й хвороб, які будь-коли бачив Бухенвальд — табір, який уже вкрай рідко називають табором смерті. Каутський підкреслює, що використання в'язнів у воєнній промисловості було головною особливістю системи німецьких концтаборів аж до самого кінця. Йому так і не вдалося погодити цей факт із уявною спробою винищити всіх жидів.

Поль Рассіньє в книзі «Брехня Одіссея» («Le Mensonge d'ulysse», Paris, 1955, pp. 209ff.) переконливо доводить, що в Бухенвальді не було газових камер. Рассіньє є французький професор, який провів більшу частину війни в’язнем Бухенвальду. Він написав коротку роботу про навіжені заяви про газові камери в Бухенвальді, що містяться в книзі Даві Руссе (David Rousset) «The Other Kingdom» («Інше царство», N.Y., 1947; французьке видання — L'Univers Concentrationnaire, Paris, 1946). Він також провів дослідження книги Деніз Дюфурньє (Denise Dufournier) «Ravensbrueck: the Women's Camp of Death» («Равенсбрюк — жіночий табір смерті», London, 1948) і встановив, що автор не має жодних доказів існування газових камер, крім розпливчастих чуток, описаних Марґарете Бубер.

Рассіньє провів аналогічні дослідження таких книг, як «This Was Oswiecim (Auschwitz): the Story of a Murder Camp» («Це був Освенцім. Історія табору смерті», N.Y., 1946) Филіпа Фрайдмана (Filip Friedman) і «The Theory and Practice of Hell» («Теорія й практика пекла», N.Y., 1950) Юджіна Коґона (Eugen Kogon). Рассіньє наводить твердження Коґона про те, що колишня ув'язнена Янда Вайсс (Janda Weiss), нині покійна, сказала йому, що в Освенцімі вона була свідком газових камер у дії. Рассіньє відзначає, що також ходили чутки й про існування газових камер у Дахау, але, на щастя, це були всього лише чутки. Насправді, їх можна простежити ще від виходу сенсаційної книги німецького комуніста Ганса Баймлера (Hans Beimler) «Four Weeks in the Hands of Hitler's Hell-Hounds: the Nazi Murder Camp of Dachau» («Чотири тижні в диявольських лабетах Гітлера — нацистський табір смерті Дахау», N.Y., 1933).

Рассіньє назвав свою книгу «Брехнею Одіссея», нагадуючи про давно відомий факт, що мандрівники після повернення додому починають розповідати небилиці. Рассіньє запитав Аббе Жан-Поля Ренара (Abbe Jean-Paul Renard), який також був у Бухенвальді, як це він міг свідчити, що там існували діючі газові камери? На це Ренар відповів, що про їхнє існування йому розповіли інші, і після цього він вирішив подати себе як очевидця речей, яких ніколи не бачив.

Кілька років Рассіньє їздив Європою, подібно Діогену в пошуках чесної людини, а саме такої, яка на власні очі бачила, як під час Другої світової війни німці навмисно знищили в газовій камері хоча б одну людину (жида чи не-жида). Однак він так і не знайшов таку людину. Він виявив, що жоден з авторів численних книг, що обвинувачують німців у знищенні мільйонів жидів під час війни, жодного разу не бачив газову камеру, побудовану для цих цілей, не кажучи вже про газову камеру в дії. Також жоден із цих авторів не міг показати живого, справжнього очевидця, який би бачив ці камери.

У великій поїздці з лекціями основними містами Західної Німеччини навесні 1960 року професор Рассіньє рішуче підкреслював перед своєю німецькою аудиторією, що вже давно прийшов час для нового духу розслідувань і відродження істини. Він вселяв німцям, що тепер саме час приступити до роботи такого роду в тому, що стосується легенди про знищення, яка залишається головною плямою на Німеччині в очах світової громадськості — плямою абсолютно безпідставною і непотрібною.

Ернст Кальтенбруннер, поза всяким сумнівом, мав на думці питання істинності, коли скаржився на успіхи нюрнберзького обвинувачення, яке змушувало німецьких свідків робити безглузді заяви, що підтверджують міф про шість мільйонів. Багатьох ключових свідків стратили, однак не всіх. Віллі Фрішауер (Willi Frischauer) у книзі «Himmler: the Evil Genius of the Third Reich» («Гіммлер — злий геній Третього райху», London, 1953, pp. 148ff.) надає великого значення викривальному показанню генерала СС Еріха фон ден Бах-Зелєвскі (Erich von den Bach-Zelewski) проти Гіммлера на Нюрнберзькому процесі. Гіммлер нібито казав Бах-Зелєвскі в помпезному стилі про знищення людей у Східній Європі. Однак Ґьорінґ у залі Нюрнберзького суду привселюдно дорікнув Бах-Зелєвскі за це свідчення.