Девід Хогган - Міф про шість мільйонів

Хьосс нібито сказав, що в Освенцімі свідки Ієгови заохочували смерть жидів, тому що жиди були ворогами Христа. Це є великим промахом видавців-комуністів. Варто нагадати, що нині комуністи ведуть запеклу боротьбу зі свідками Ієгови у всіх країнах соцтабору й особливо — у радянській зоні Німеччини. Звідси напрошується висновок, що цей наклеп на свідків Ієгови вставлений видавцями-комуністами.

Таким чином, не можна не дійти висновку, що ці так звані мемуари Хьосса піддалися настільки значним редакторським виправленням комуністів і інших, що їхня достовірність як історичного документа була знищена. Достовірності в них не більше, ніж у так званих мемуарах Ейхмана. Зазіхання на те, що існує рукописний оригінал цих мемуарів, навряд чи може бути суттєвим. Адже комуністи сумно відомі своїм умінням отримувати «визнання»; вони володіли спеціальною методикою, яку можна було використати для того, щоб змусити Хьосса переписувати все, що покладали перед ним на стіл. У цьому випадку свідчення про рукопис не більш переконливе, ніж знятий уже після війни знаменитий фільм про газові камери Йозефа Зіґмана (Joseph Zigman) «Фабрика смерті» («The Mill of Dealth»), який використовувався на Нюрнберзькому процесі. Так звані мемуари Хьосса закінчуються зовсім недоречною заявою про те, що нюрнберзькі документи переконали обвинувачуваного в тому, що винятково Німеччина винна за Другу світову війну.

Варто відзначити, що Герман Ґьорінґ, котрий зазнав головного удару нюрнберзької пропаганди про звірства — так і не був нею переконаний. Ханс Фріцше (Hans Fritzsche) у книзі «Меч на весах» («The Sword in the Scales» London, 1953, p. 145) розповідає, що Ґьорінґ — навіть після того, як почув ранні показання Олендорфа про оперативні групи й свідчення Хьосса про Освенцім — залишився впевнений у тому, що масове знищення жидів у газових камерах і за допомогою розстрільних команд є чистої води пропагандистською вигадкою.

Фріцше міркує над цим питанням і приходить висновку, що ретельне розслідування цих дивовижних звинувачень насправді не проводилося. Фріцше, виправданий на цьому процесі, був талановитим пропагандистом. Він усвідомив, що різанина жидів, яка нібито мала місце, становила ключовий пункт звинувачення проти всіх підсудних. Ернст Кальтенбруннер (Ernst Kaltenbrunner), керівник Головного управління державної безпеки, був на процесі головним відповідачем з боку СС з тієї причини, що Гіммлер покінчив із собою; з тієї самої причини Фріцше представляв Ґеббельса. Звинуваченнями в геноциді Кальтенбруннера переконали не більше ніж Ґьорінґа; він повідав Фріцше, що звинувачення досягло очевидних успіхів завдяки ефективній техніці примусу свідків і приховування доказів. Було набагато легше заарештувати когось із німців і під нелюдськими тортурами змусити його зробити викривальне визнання, ніж вивчити обставини самої справи.

Видані комуністами мемуари Хьосса піднімають основне питання про призначення СС і його персоналу. Це має вирішальне значення через провідну роль СС в управлінні концентраційними таборами. З 1945 року вийшла сила-силенна книг, що обвинувачують СС, однак двома найбільш всеосяжними нападками, поза всяким сумнівом, є оповідальний звіт Джеральда Райтлінґера «СС: Алібі нації» і документальна колекція Раймунда Шнабеля (Reimund Schnabel) «Macht ohne Moral: eine Dokumentation über die SS» («Влада, без моралі. Документація СС», Frankfurt a.M., 1957). Як Шнабель, так і Райтлінґер простежують зростання організації СС від її раннього народження усередині Націонал-соціалістської партії. Навіть в 1929 році, коли Гіммлера призначили керівником CC, там перебувало всього 280 членів.

СС планувалася як вірна й цілеспрямована організація з безпеки, що охороняє рух Гітлера. Шнабель цитує Гіммлера, який в 1935 році в Ґосларі сказав, що мало кому в Німеччині сподобається СС і що декого просто нудитиме від есесівської уніформи. Райтлінґер робить особливий акцент на головних драматичних подіях — таких, як повстання Варшавського гетто у квітні 1943 року і його придушення есесівцями та польськими допоміжними підрозділами наступного місяця. І той, і інший намагаються представити керівництво СС як тупих і педантичних людей без найменших докорів сумління, а більшість рядових есесівців — як запрограмованих роботів з необмеженою здатністю вдосконалювати свої жахливі діяння.

Певна річ, існує й інший бік історії СС, який необхідно враховувати для того, щоб отримати повну картину. Есесівців обурило звинувачення, згідно з яким їх переробили до невпізнанності й позбавили людяності. Особливо вони обурювалися із приводу обвинувачення, висунутого проти них після війни, згідно з яким вони були злочинними членами злочинної організації. Тисячі письмових показань колишніх есесівців, що свідчать про моральність і гідність їхньої організації, законсервували в неопублікованих документах Нюрнберзьких процесів.