Наталия Рощина - Роксолана

Візуальним уособленням Роксолани для більшості співвітчизників стала актриса Ольга Сумська, яка зіграла її роль в однойменному серіалі. Акторка не приховує своєї симпатії до цієї жінки. Ця роль сприяла зростанню популярності Ольги. Після виходу фільму на екрани акторка з хвилюванням відвідала Туреччину й переконалася в тому, що тут не забуто велику Хуррем. Місце поховання султанші вразило Ольгу: склеп Роксолани стоїть поряд зі склепом султана. Почесть і слава, шанування й небайдужість – такими словами можна охарактеризувати ставлення до Роксолани з боку турків. Повернувшись з подорожі, акторка певний час перебувала під впливом побаченого.

Коли Ольгу питають, як вона створювала образ Насті-Роксолани, та зізналася, що доводилося покладатись на жіночу інтуїцію і користуватися акторською фантазією. Треба віддати належне акторці. Вона зуміла відтворити суперечливість образу Роксолани: жіночний, зворушливий, але водночас жорстокий, підступний. Коли ж акторку спитали, чи варто брати цю історію за життєвий приклад, вона відразу згадала свою тезку княгиню Ольгу. Цей приклад для наслідування здається їй більш переконливим.

Розробляючи риси характеру Роксолани, Ольга намагалася якомога глибше зануритися в атмосферу тих часів. Сучасній жінці важко уявити страхіття незахищеної дівчини, яка в одну-єдину мить втратила любов, свободу, Вітчизну і при тому не зламалася й вистояла в нерівній боротьбі. Треба було відтворити на екрані натуру сильну, мужню, але не позбавлену негативних рис характеру: ревнощів, жорстокості, підступності.

Таким чином, у 1996 році режисер Борис Небієрідзе представив на розгляд проект про життя відомої на весь світ галичанки як серйозний фільм, заснований на реальних історичних подіях. У 1997 році серіал вийшов на телевізійний екран України, у 2000-му був показаний на каналі ОРТ.

Зацікавленість глядачів була величезною. По-перше, жанр телесеріалу сам по собі дає змогу акцентувати увагу на детективній (політичній) інтризі. По-друге, на новий підхід до образу мали вплинути вже згадані історичні обставини, власне саме суспільство, що явно зажадало національних героїв. Але в більшості своїй глядацька аудиторія сприйняла фільм з точки зору непоінформованості щодо подій XVI століття, щодо літературних баталій, які відбувалися з цього приводу. Простіше кажучи, глядацька аудиторія була готовою спожити саме той і тільки той продукт, що його запропонує їй телевізійний екран. По-третє, добре підібраний акторський ансамбль – Ольга Сумська (Роксолана), Анатолій Хостікоєв (Сулейман), Тетяна Назарова (валіде – мати Сулеймана),

Раїса Недашковська (мати Насті-Роксолани) – мав стати тією точкою відліку, з якої бере початок цікавість екранними подіями.

Майстри кінематографа намагались відтворити «неоднозначну, мінливу, але дуже сильну фігуру, особистість, яка двічі подолала кордони стереотипного сприйняття жіночого українського – як власне жінка і як носійка української ментальності» (4).

Не можна говорити, що серіал був невдалий. Можна критикувати акторську гру, зйомки масових сцен, спецефекти, костюми, що не виглядали розкішними, – все це можна зрозуміти й віднести до фінансових труднощів, нового досвіду у знімальному процесі. Це сьогодні наші екрани наповнені не тільки бразильськими й мексиканськими серіалами, а й російськими, а тоді, наприкінці дев\'яностих, «Роксолана» стала «проривом», а через те – культурним явищем.

На відміну від тих багатосерійних картин, що вже були показані на екранах, глядачі стали свідками подій, які відбуваються з людьми, цікавими для них. Сюжет серіалу базувався на реальних історичних подіях з реальними персонажами. На відміну від Рози, Маріанни, Ізаури, Роксолана існувала й значно перевершувала розумові можливості всіх жіночих персонажів будь-яких серіалів.

З екранів не можна було не побачити, як султан, сп\'янілий від любові, ставав досить слухняним знаряддям у руках Роксолани. Це і є основною логікою прочитання цього образу. За ходом розвитку сюжету українська Роксолана навіть ставала схожою на персидську Шехерезаду, бо всі свої «важливі завдання» вирішувала виключно ночами, нашіптуючи після любовних утіх свої спогади, побажання, оголошуючи вимоги (4). Невже не вочевидь, що Роксолана не могла б так довго протриматись як улюблена дружина, коли б це залежало тільки від її чарівності?!. Адже Сулейман прожив з нею не один десяток років. Значить, було щось інше?..