Наталия Рощина - Роксолана

Велика Хасекі перебувала в тяжких роздумах. Життя здавалося марним. Ніби в одному тілі існувало дві жінки: одна волелюбна, смілива, інша – принижена, підступна. Спочатку рабиня, потім – коханка, тоді – султанша. Тепер Сулейман поводиться з нею, мов із святою. То було від розуміння непоправного. Руйнуються стосунки від довгих розлук. Султан немов тікав від себе, оточуючи себе темною хмарою війська, виступав у походи, все відвойовував, перемагав, знищував. Сумував за своєю Хуррем, але відчував, що чим далі, тим менш упевнений, що знає цю жінку. Мабуть, гнав думки, що вони зовсім різні і такими були завжди.

Ніколи не знала Росколана спокою, бо все довкола було чуже, ненависне. «Султан ішов усе життя через кладовища, вона вимушена йти через могили своїх дітей і могили свого народу… Земля встелена людськими трупами, а вона пишається з того, що сидить на троні поряд з найбільшим убивцею і ще й припадає йому до ніг» (2). За те й кару отримувала: мати ховала дітей, жінка продавала свою душу. Приречена на вічний неспокій, після смерті молодшого сина вона замкнулася в собі, не хотіла бачити ні Рустема, ні Махріму, ні Баязида. їй було байдуже, хто хоче бути з нею в цю страшну мить. Яка ж вона мати: серце не підказало, що лихо на порозі. Що то за серце таке? Безнадійна, безмежна туга оволоділа нею. Вона витісняла всі інші почуття. Передусім – любов, надію. Султанша відчувала, що втратила любов до султана. А може, й не любила його?

Дедалі більше її непокоїло минуле. «Безодня була вже й не коло ніг, не під ногами – вона оточувала звідусіль, брала в мертвий зашморг» (2). Золота клітка, якою стало її життя, затісна й огидна. Обертатися назад з кожним разом все важче. Роксолана вже сама не розуміла, чи варті всі жертви її омріяного ще в стінах гарему плану? Що залишилось у неї від Анастасії? Втратила віру, а тому – й душу. Десятки років лицемірства, самообману. Вона відчувала себе зброєю в умілих руках великого падишаха. Хоча кажуть, що саме вона мала на нього величезний вплив. Що з цього правда? Бо перейняла його методи боротьби та доказу своєї правоти: Роксолана згадувала часи, коли після сходження Селіма доручила вбити інших його братів. Вона хотіла бути впевненою, що влада не вислизне з його рук. Пізніше були знайдені інші сини Сулеймана, яких йому народжували інші жінки та наложниці. Життя були позбавлені близько сорока чоловік.

На виправдання Хуррем можна сказати лише те, що якби вона не повелася таким чином, то з нею трапилося б те саме, що вона робила з іншими. Тобто, можливо, з точки зору нашого часу це виглядає неприйнятним, але з погляду тієї епохи це був спосіб виживання і самозбереження. Наприклад, братовбивство – це засіб уникнення міжусобиць, які могли призвести до розколу держави. Жорстокість не вважалася злочином.

Що довше залишалася наодинці з думками, то більше смути підіймалося в душі Роксолани. Минув час – великий лікар, який не допоміг зарубцюватися ранам на багатостраждальному серці жінки. Сулейман повертався з довгого походу. Стамбул прийняв його урочисто, пишно. Змучена смертями синів, Роксолана зустрічала султана майже з байдужістю, але, як завжди, приховувала свої почуття. Дивилася на нього й не впізнавала: посивів, постарів, схуд. Виснажливі походи давалися взнаки. Роксолана піймала себе на думці, що до Стамбула повернувся інший Сулейман. Він не кликав її до себе, а вона ніби зраділа тому. Минуло кілька днів, султан не приходив уночі. Але все ж щоразу, як це було багато років поспіль, дивився на свою Хуррем із захватом. А вона намагалася бути привітною, хоча вже тоді знала, що нема кінця й краю її нещастям, є край тільки в цих неймовірних стосунках.

Попереду на Роксолану чекало ще одне випробування. «Падали на нещасну жінку події, на які не могла впливати, запитання, на які не було відповідей, пробувала боронитися, відстояти бодай свою душу, захистити хоч своїх дітей, і все валилося довкола неї, час гримів над нею стосильно» (2). Рана від смерті Джихангіра ще саднила. Тільки не можна було з головою надовго занурюватися в те горе. Два сини, які зосталися в неї, вже їй не належали. Синів двоє, а трон один. Про це Роксолана не припиняла думати і вдень, і вночі. Вона добре знала закони цієї держави, певною мірою уособлювала її.

Мала вплив на султана, але не на закони, що прийшли з минулих століть. Тому улюбленець Селім усе ще перебував у небезпеці. Залишався ще один брат Селіма, який не втратив надії зійти на престол. Він здогадувався про плани батька й матері, відчував загрозу своєму життю. Закони спадкоємства залишалися й гарантували шлях до майбутнього лише одному нащадку. Жорстокість вибору. Тому Баязид вирішив покинути країну разом із гаремом, дітьми. Він знайшов притулок в сусідньому Ірані.