Орест Субтельний - Мазепинці - Український сепаратизм на початку ХVIII ст.

Козаки відповіли мовчанкою, вони були зовсім спантеличені. Лаяти москалів і скаржитися на них було одне, але пристати до чужинців і до того ж "єретиків" — зовсім інше. Нараз стало очевидним, що успіх змови — її непогано пильнована таємність — був також її хибою: козаки та, як виявилося згодом, маси українців були зовсім не готові до такого радикального повороту подій. Хоча козаки пішли за гетьманом, вони зберігали вичікувальну поставу.

Якщо Карл XII і був розчарований невеликою кількістю козаків, що приєдналися до нього, він цього ніяк не виказав. Мазепу та інших козацьких достойників — більшість генеральної старшини й головних полковників — прийнято з належною повагою. На врочистій вечері шведські генерали й міністри юрмилися довкола славетного Мазепи. Гетьман, із його вишуканими манерами придворного європейського (польського) гатунку, справив на них велике враження. Шведські оглядачі зауважували, що, судячи зі стилю та змісту розмов, які велися латиною, гетьман був людиною неабиякої освіти та розуму. Карл XII міг утішати себе, що хоча він не здобув великого союзницького війська, зате матиме досвідченого радника й фахівця в українських і російських справах.

З "великим здивуванням" довідався Петро І про "вчинок нового Юди, Мазепи, який після двадцяти одного року вірності мені, вже стоячи однією ногою в могилі, став зрадником свого народу". Разом із шоком прийшла невідомість. Які масштаби повстання? Як реагуватимуть українські маси? Але й Мазепа також не був певний щодо підтримки. Про змову знала тільки генеральна старшина. Решта старшини й козаки не знали нічого. Ясно було одне: протягом найближчих місяців постава українського населення могла вирішити долю майбутнього зіткнення між росіянами та шведами.

Росіяни оговталися швидко. Особливо ефективними були і швидкі й рішучі заходи Меншикова. Прибувши до Батурина і ще того самого дня, коли гетьман виїхав звідти, Меншиков! зрозумів, що сталося, й негайно наказав своїм військам штурмувати місто. Здобувши його після жорстокого двогодинного бою, Меншиков віддав наказ повністю зруйнувати ] місто й вирізати всіх його жителів. Знищено близько шести тисяч чоловіків, жінок і дітей. Доля Батурина справила бажане враження. Новина про Мазепин перехід на бік шведів ширилася Україною разом із жахливими розповідями про те, і що сталося в Батурині. Можливо, саме тоді багато можливих мазепинців переглянули своє рішення піти за гетьманом.

Коли після початкового замішання дещо прояснилося, Петро І зрозумів, що на бік ворога перейшло не так багато ] старшин, як він спершу боявся. Проте він послав в Україну десять драгунських полків. На відміну від залог, ці полки стояли серед козаків по селах. І перебували вони в країні] постійно. їхнім командирам надано право під приводом пошуку підривної діяльності та зради втручатися в місцеві справи й не зважати на козацьку владу.

За кілька тижнів по прибутті в Україну командири російських полків установили в країні режим терору. Конфіскації власності, допити, страти й заслання стали долею кожного, хто бодай найменшою мірою був пов'язаний із Мазепиною «зрадою», й навіть запідозрених у несхвальних висловлюваннях щодо царя. Справжніх чи підозрюваних мазепинців привозили до Лебедина, де їх допитували чиновники! спочатку Польової, а потім Посольської канцелярій « У Лебедині зібрано також родичів усіх відомих мазепинців; згодом їх вислано до Москви. Щоб заохотити донощиків, цар винагороджував їх землею заколотників, що втекли або були заарештовані. За місяць після Мазепиного відступництва терор повністю упокорив українське суспільство. Вже ніколи гетьман і його старшина не повстануть проти царя.

Але водночас із цими застрашувальними заходами цар застосовував до української еліти м'який підхід. Першого листопадового тижня Петро І наказав своїм командирам «полковників і старшину... якомога ласкавіше закликати й казати їм, аби вони негайно їхали, для обрання за правами та вольностями своїми вільними голосами нового гетьмана». 11 листопада в Глухові старшина обрала своїм гетьманом літнього стародубського полковника Івана Скоропадського. Цареві це не дуже сподобалося, оскільки Скоропадський був тісно пов'язаний із Мазепою, але, не бажаючи дратувати вірної старшини, він прийняв її вибір. Одначе відразу ж після перемоги під Полтавою старий спосіб нагляду над гетьманом за допомогою Малоросійського приказу було змінено. 29 липня 1709р. до гетьманського двору призначено постійного російського резидента (спочатку його названо міністром, аби додати йому більшої ваги в зносинах із гетьманом) . Перший резидент (стольник А. Ізмайлов) мав невеликий штат, під його командою перебували один, інколи два драгунські полки.