Орест Субтельний - Мазепинці - Український сепаратизм на початку ХVIII ст.

Тепер Мазепина конспіративно-дипломатична споруда була завершена. З Лещинським він дійшов згоди щодо головного політичного., питання майбутнього: вийшовши з-під "високої руки царя", Україна мала перейти під зверхність польського короля на вигідних для неї умовах і стати повноправним партнером у польсько-литовській Речі Посполитій. Із Карлом XII Мазепа владнав надзвичайно важливе й невідкладне питання: він здобув гарантії, що в ході війни й при укладенні миру українські інтереси будуть захищені. Але тоді як деталі цієї ретельно розробленої змови своєрідні, її загальна схема цілком звичайна. Дії Мазепи та його послідовників були типові для європейської знаті, що завжди прагнула повстати проти монарха, якого вважала зарозумілим тираном.

Аналізуючи Мазепині конспіративно-дипломатичні приготування, ми випередили справжній плин подій. Тепер буде корисно повернутися назад і подивитися, яким чином гетьман утілював у життя свій задум.

Хоча в XVIIст. рішення покинути чи повалити суверена приймалося в Європі досить часто, воно ніколи не було легким. Здебільшого його приймали найперші серед знаті, люди, яким доводилося багато втрачати — королівську прихильність, величезні статки, блискучу кар'єру, а часто й власне життя. Ризик був надзвичайно великий. Оскільки приготування до цього вирішального кроку мали вестися конспіративно, антироялісти ніколи не знали напевно, на яку підтримку вони можуть розраховувати у своїй країні й за кордоном і наскільки ця підтримка надійна. Виступити проти свого монарха часто означало стрибнути в невідоме.

Рідко становище антироялістського провідника було таким складним, як Мазепине. Виступати проти царя мало сенс лише в тому разі, якщо Карл XII виграє війну. Але гетьман не міг знати наперед її наслідків. Тому метою його зносиніз Карлом XII і Лещинським було домовитися з ворогами на випадок, якщо вони вийдуть переможцями. Своїми таємними переговорами Мазепа сподівався досягти не зобов'язань, а вибору.

Щоб мати можливість вибору, Мазепа вирішив якомога довше грати роль "найвірнішого царевого слуги". Водночас він намагався переконати Лещинського та шведів, що співчуває їхній справі. Свій план гетьман пояснював так: він хотів, аби поляки та шведи, "бачачи мою до себе прихильність, по-ворожому з нами не чинили і вогнем і мечем бідної України не спустошували, однак вірність мою до царської величності доти буду незмінно продовжувати, поки не побачу, з якою потенцією Станіслав до кордонів України прийде і яке буде війська шведського в державі московській просування".

Ця політика пристосування до обох сторін сама по собі була непростою, але Мазепине завдання ускладнювала ще-й старшина. З одного боку, він мусив з'ясувати, чи підтримає і вона його плани, а з іншого — не міг надто їй відкриватися, бо це загрожувало викриттям. Те, як він зумів оминути ці небезпеки, засвідчує його неабияку вправність у змовницькому ремеслі.

Найбільшим успіхом гетьмана було те, що за три роки існування змови в царя не виникло бодай тіні підозри. На це було кілька причин. Понад вісімнадцять років гетьман служив цареві вірою й правдою. Вже через це Петрові І важко було повірити, що гетьман на схилі віку змінить курс, якого дотримувався все життя. Проте Мазепа мав підстави остерігатися, що випливуть на поверхню конкретні докази змови. В Польщі гетьманові контакти з Лещинським по суті не були таємницею. В Україні Москва постійно підбурювала старшину доносити на своїх начальників. І там, і там Мазепа мав багатьох ворогів, які раді були б прислужитися його падінню.

Цю проблему Мазепа розв'язував дотепно: він просто випереджав усіх можливих донощиків. При кожній нагоді він попереджував царя, аби той остерігався поляків, хоч би в якому таборі вони були, інформуючи про дійсні або вигадані випадки їхньої невірності. Типовий приклад такої тактики — гра, що її Мазепа вів з Адамом Сенявським, найвпливовішим (і, можливо, найнадійнішим) із польських прихильників Августа II та Петра І.

Коли восени 1708р. Мазепа остаточно вирішив перейти до шведів, він одчайдушно прагнув перетягти Сенявського на бік Карла XII, щоб забезпечити перемогу своїм новим союзникам. Задля цього гетьман мусив повідомити Сенявського про свої плани. Але це наражало його на загрозу викриття. Аби мати певність, що можливий донос Сенявського буде сприйнятий як перебільшення чи вигадка, Мазепа розповів цареві про дворушництво коронного гетьмана. Коли Сенявський після тривалого вагання вирішив залишитися вірним цареві і, як слід було очікувати, доніс на Мазепу, цар йому не повірив. А з іншого боку, якби Лещинський спробував шантажувати його погрозою викрити їхні таємні контакти, гетьман міг указати на випадок із Вольським як доказ провокацій поляків і своєї непохитної відданості.