Олександр БОРҐАРДТ: Аналітична історія України

Саме тут, до речі, лежить і відповідь на інтригуюче запитання: а чому ж ми – українці, що утворилися з трьох, чи не перших свого часу у світі народів, та й самі не останні, – сьогодні, більше ніж тисячу років по своєму виникненні, – займаємо у цьому світі мало не останнє місце?

Чи існували у дотеперішній історичній науці хоч намагання дослідити щось подібне? – далебі, ні…

Від розуміння усього цього, як же простого та звичайного – було далеке убоге марксистське знахарство – ота їх «наука наук», з її воістину параноїдальними зазіханнями. Отих придурків, що розвинули ідіотичну римську концепцію «цивілізованих» та «варварів», а відлік цивілізації починали з рабовласництва (!). Та, з отим ідіотичним «уровнєм развітія проізводітєльних сіл», який і пояснював усе що завгодно, дослівно.

Не дивно, що допущені перший раз в історії до практичної діяльності, вони створили на 1/6 земної кулі типово рабовласницьке суспільство (та ще й у XX ст.).

Уся ця дурість і має бути, в інтересах істини та в інтересах майбутнього, – безжально викорінена. Пропонована Історія України в контексті історії всесвітньої, якої ми теж не сторонитимемося, – то є лише скромний початок.

Та, ще одне, втім – досить очевидне. Історія України, як такої, – то є її історія перед 1240. Потім, – це історія Великої Литви, далі – Польщі. А покінчується все, ясна річ, історією Російської імперії; аж по рік 1991. Чи почнеться хоч після цього знову історія України? – побачимо…

Наостанок відповімо на запитання, яке може з’явитись у кожного читача: чому ця Історія названа аналітичною, та що це може означати?

Справа в тому, що класична Історія (наприклад – Тацит) писалася, часом, з моральних позицій, але згодом центр уваги змістився в бік фактографії, з метою якнайточнішого відтворення подій минулого.

Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події, як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого, та в який спосіб призводять.

Оце ми й будемо вважати (в якомусь ступені, не більше) аналітичною Історією.

При такому підході, природно, заслуговують на аналіз лише основні та ключові події Історії, а низку вторинних довелося оминути. Однак ті, для кого Історія є не те, що було колись насправді, а всього тільки «політіка обєрнутая в прошлоє» – чимало потрудилися аби ці події для власної вигоди якомога спотворити. Що ж до цього, то тут викладається їх перебіг – саме з найбільшою можливою точністю.

Відомості з минулого постачає нам археологія, розкопуючи те, що полишилося від отого минулого, чи не в прямому сенсі слова. Чимало своїх набутків має вона із розкопів поховань. Старішими з них є поховання «катакомбної культури», що замінюються похованнями «зрубної культури», яка починається на теренах України десь 4–5 тисяч років тому; або 2–3 тисячі років перед нашою ерою (п. н. е.).

Звідки ми знаємо вік археологічної знахідки? Колись це було цілою проблемою, та – не тепер. Зараз все це робиться з досить високою точністю, радіовуглецевим методом. Хоч так можна визначати вік залишків лише орґанічного походження (див. Доп. 2).

Отже, це були дуже, дуже старі часи. Не було іще імперії хеттів, кретомінойської культури, а в Єгипті тільки починалося Середнє царство, іще не побудовано незрівняних храмів Карнаку; пройдуть сотні років, поки у Вавілоні будуть проголошені закони Хамурапі.

Хто були ці люди зрубної культури, що ховали своїх померлих у тих зрубах, подібних домівкам? – цього ми теж певно не знаємо. Але, наша мова зберегла пам’ять і про це у слові «домовина», яке походить від того ж кореня, що й слово «дім». Воно й досі нагадує нам про ті зруби. Слово «труна» – то вже пізнішого походження, скитське (ґотське). Віддзеркалює деяку зміну похоронних звичаїв, пов’язану, можливо, зі змінами в етносі. Є й інші, дуже старі слова, наприклад, «багаття», про яке ми вже згадували. Воно має, схоже, спільного кореня зі словом «багатство» та є, можливо, із тих часів, коли й власний вогонь був багатством первісної людини. А то вже часи, воістину, незапам’ятні.

Від них же, схоже, тягнеться до нас і слово «тулятись». Сучасний фінський словник містить слова «тулема» – прихід, та «тулі» – вогонь. Теж, мабуть, таке щось – дуже давнє. Можливо, що колись «тулятися» – означало просто приходити на вогник. Люди, що були тут на той час і полишили нам це слово, зтикалися, виходить, із фінськими народами, які, можливо, жили у нас перед тим; або, принаймні, жили значно ближче до нас, ніж потім.