Олександр БОРҐАРДТ: Аналітична історія України

Такий підхід, як і все штучне, створював чимало проблем. За ним було складено, наприклад, таку собі, «малу енциклопедію» – «Світова історія» (Ляйпціґ, 1966). Вона містить коротку історію існуючих держав, та як виключення, статті про дві держави, яких більше немає: Римську імперію та Візантію (попередників Москви – «Третього Рима»). З неї можна довідатись про історію Верхньої Вольти, Конго або навіть Реюніону, але не взнати нічого про історію Латвії, Великої Литви або Тібету…

Така підміна історії країни, народу, історією політичних структур, які існують на її терені, або існували в минулому, породжує й інші незручності. Взяти, наприклад, ту ж Італію, – звідки ж тоді вона починається? Від заселення Палатинських пагорбів та виникнення Риму? Чи, може, від проголошення Одоакером 476 – королівства Італії? – або від походу Ґарібальді 1860 та передачі влади королеві 1861?

Втім, не завжди так відбувалося й у СССР. До чужої історії підходили, часом, і в належний спосіб. Скажімо, така собі «Історія Швеції» (Москва, 1974), написана колективом авторів. Вона починається розділом 1. «Розвиток первісного суспільства на терені Швеції», тобто – практикується географічний підхід. Такого принципу будемо дотримуватись і ми: все, що колись відбувалося «від Сяну до Дону», на теренах України, – буде складати її історію.

Найбільш типовими рисами російської історії, до якої ми й були раніше не своєю волею прикайданені, здаються наступні.

1. Замовчування докиївського періоду нашої історії. Не тому, що він є невідомий, ні. Схоже, тільки тому, що його історію важко присвоїти собі.

2. Патологічна ненависть російської історії до будь-яких кочових культур. Нібито – завжди агресивних, завжди дикунських. З цього приводу не вадить заглянути до Доп. 1.

3. Посилена експлуатація – на власну користь, звичайно, славетного міту про «татарскоє іґо». Яке, власне, жодним там «іґом» ніколи насправді не було. Простий приклад: ніхто в Росії монгольської мови не вводив, не нав’язував; силоміць, чи будь-як інакше.

4. Посилена експлуатація, та так само-собі на користь, – слов’янського міту. Він ґрунтується на цілком хибному припущенні про спільне походження, етнічне та історичне, так званих слов’янських народів; припущенні, яке не відповідає жодній історичній дійсності. А тому, ніби, завдяки спільному походженні у минулому, – між ними має бути повна єдність сьогодні. Під керівництвом «старшєго брата», зрозуміло. Таке дурство вмить спростовується простим мисленим експериментом: зауважимо, якби існував у світі якийсь слов’янський нарід, численніший від росіян – цього міту не було би й сліду. Бо так – бачте «славянскіє ручьі сольются в русском морє», а – тоді? Тоді ж, напевно, у якомусь іншому («морі»), – чи не так? – а таке щось – неприпустимо!

Все це ми й розглянемо в міру нашої можливості, та представимо так, як воно було насправді. Підходити до всього ми будемо не з точки зору патріотизму, а з боку виявлення істини, якою би вона не була. Бо патріотизм, хоч який гарний, не є добрим дороговказом в історичних наукових дослідженнях. Набагато доцільніше керуватися звичайним потягом до істини. Бо, це ж наука, що би там не казати.

А наука – досить своєрідна. В історії, так само, як деінде, певні наслідки породжуються певними причинами але… історія є унікальною, а тому й неповторною, – внаслідок самої складності своїх подій. Коли розсіювання частинки силовим центром в однакових умовах завжди дає ту саму картину, то складні події історії – не повторюються в тому ж вигляді. Детермінований рух визначається початковими умовами, але історія – процес із великою кількістю учасників, а як такий відноситься радше до процесів випадкових.

А ці, в свою чергу, можуть зберігати вплив початкових умов, який заникатиме з часом, або ні. Ці останні процеси звуться марковськими, по імені математика А. Маркова (1856–1922), що їх відкрив. У американського фантаста Рея Бредбері є оповідання про машину часу та орґанізоване за її допомогою сафарі на динозаврів. Умовою було убивати лише тварин, все одно приречених на загибель, та не полишати в них кулі. Одне слово – не змінювати умови у минулому, які стають початковими для всього, що по них. Герой оповідання, у паніці, необачно розчавлює у далекому минулому метелика та повернувшись до дому дізнається, що на нещодавніх виборах президента, де переміг прогресивний кандидат, – насправді переміг реакціонер. З яким він, до того, – не у кращих відносинах.