Р. Частій - Степан Бандера

Вельми дивним також здається розповідь про прогулянки в’язня концтабору по Берліну. З якою метою? Якщо його туди привезли, наприклад, для якихось переговорів, то чому він гуляв наодинці? І звідки в ув’язненого посвідчення співробітника гестапо? Відповідей на ці і подібні питання поки немає. Отже, залишається тільки припускати, що подібна інформація, що з’являється, до речі, до цього часу, є наслідком масованої радянської пропаганди з очорнення лідера українського національного руху.

Тоді як Бандера нібито «гуляв по Берліну», доповіді агентів нацистської Служби безпеки повідомляли, що після масованих арештів у вересні 1941 року бандерівці, що залишилися на волі, знову почали організовуватися. Причому відбувалося це в 1942 році безпосередньо на території Німеччини, в Дрездені й Брауншвейгу, а центр руху знаходився в Берліні. Унаслідок негайно проведеної операції гестапо арештувало близько шістдесяти найбільш активних функціонерів нелегальних «бандерівських» груп. Був затриманий і керівник Берлінського центру – такий собі Клим. Протягом осені того ж року в ув’язненні опинилося понад двісті прихильників Бандери. І ще одна деталь: в одного з кур’єрів, що здійснювали зв’язок із Галичиною, були виявлені фальшиві бланки «Керівника Німецького інституту для іноземців при Берлінському університеті». Документи були потрібні для того, щоб пред’являти їх контролю на кордоні як дозвіл на проїзд замість свідоцтва про відпустку. Чи не цей факт ліг в основу радянської пропагандистської вигадки про прогулянки Бандери з гестапівським посвідченням?

Треба сказати, що Заксенгаузен дуже відрізнявся від інших німецьких концтаборів, наприклад, Бухенвальда й Освенціма (Аушвіца). Це було не зовсім звичайне місце перебування військовополонених й інших противників «Великої Німеччини». У Заксенгаузен нацисти відправляли найбільш важливих своїх в’язнів. Наприклад, саме тут перебував син Сталіна Яків Джугашвілі, причому йому також, як і Бандері, були надані цілком стерпні умови.

Один із радянських публіцистів на доказ співпраці ОУН з нацистами ставив риторичне запитання: чому ж вони не розстріляли Степана Бандеру, як, скажімо, Ернста Тельмана? Насправді, відповісти на це питання не складно. Так, справді, гітлерівці скоїли важкі злочини проти людства, але вони не були ідіотами. Ернст Тельман, вождь німецьких комуністів, був для нацистів усього лише ворогом, якого слід було знищити. А Степан Бандера був помітним політичним діячем, якого можна буде використати, як гадали нацисти, коли обставини складуться певним чином. Урешті-решт, можна назвати низку інших європейських політиків, які теж були в Заксенгаузені й залишилися серед живих. З другого боку, там загинули два відомі українські націоналісти – Іван Габрусевич з ОУН(б) і Олег Кандиба-Ольжич із ОУН(м) (він був замучений на допитах).

З останнім пов’язана, до речі, розповідь, що позитивно характеризує Бандеру. Його камера була розташована так, що він міг бачити тих, кого виводили на прогулянку. Побачивши Андрія Мельника, Степан Бандера, якому якимсь чином стало відомо про загибель Ольжича, милом написав на шибці його ім’я і поряд намалював хрест, повідомивши таким чином Мельникові про цю трагічну подію.

Потрапивши в концтабір, Бандера опинився поза процесом створення в окупованій гітлерівцями Україні УПА, офіційною датою утворення якої вже після Другої світової війни націоналісти, що залишилися на Заході, визначили 14 жовтня 1942 року. Тієї самої УПА, яка не тільки вступала в запеклі бої з передовими загонами Червоної Армії, не тільки успішно протидіяла багатотисячним силам створених НКВС і ВКП(б) загонів червоних партизан, але і – це історичний факт – багато разів проводила бойові операції проти гітлерівців і польських націоналістів.

Усю історію найвідомішого дітища ОУН – Української повстанської армії – умовно можна поділити на три етапи. Перший етап – від створення в 1942 році до 1944 року, коли практично вся територія України була очищена радянськими військами від нацистів. Другий – із другої половини 1944-го до 1950 року, коли загинув легендарний командир УПА Роман Шухевич. І третій етап – 1950—1954 роки. У цей період УПА командував Василь Кук (Вертко Леміш).

Незважаючи на те що Степан Бандера сидів у в’язниці, вся боротьба переважної більшості українських націоналістів під час Другої світової війни була пов’язана з його ім’ям. Саме тоді народжувалося відоме і для багатьох досі одіозне поняття «бандерівщина».