Р. Частій - Степан Бандера

З лав курсантів того часу вийшло немало здібних офіцерів, що поповнили надалі лави УПА. Мобілізаційні плани з розміщення військових на випадок німецько-радянської війни стали основною роботою Проводу ОУН у підготовці так званих похідних груп, члени яких із західних окраїнних земель, із Польщі, Німеччини і почасти із Закарпаття мали перейти на серединні і східні українські землі. Посилена військова робота дала добрий результат, що дозволило організації проводити роботу і боротьбу на два фронти в період німецько-радянського протистояння.

Військове навчання ОУН проходило конспіративно. Воно давало переважно теоретичні знання, але мало важило в плані практичного військового уміння, яке можна здобути тільки в армії, у полі, зі зброєю.

Результатом співпраці ОУН(б) із німцями стало створення напередодні їхнього вторгнення в СРСР українського військового підрозділу – вже згадуваної вище Дружини українських націоналістів (ДУН), що складалася головно з українців пробандерівської орієнтації, набраних на окупованих німцями територіях. Це формування ділилося на два батальйони – «Нахтігаль» під проводом сотника Романа Шухевича і «Роланд», командиром якого був майор Є. Побігущий. Посилаючи загін ДУН на навчання в німецьку армію, ОУН поставила свої умови, які були прийняті тими німецькими військовими чиновниками, хто відповідав за співпрацю з українцями. Головні умови були такі: завданням загону є боротьба проти більшовицької Москви за відновлення й захист незалежної соборної Української держави; весь загін підкоряється Проводу ОУН, складаючи йому присягу; рішення про участь загону у військових діях приймає Провід ОУН, і лише за його рішенням загін виконує накази; загін зберігає власний внутрішній порядок; військова референтура Проводу ОУН надає військові звання і призначає командний склад у загоні ДУН; на мундирах воїни цих легіонів повинні були носити тризуб і йти в бій під синьо-жовтими прапорами. Ніякого підпорядкування структурам СС, як про це часто пишуть, не було, тим більше що підготовка бійців ДУН проходила в спецшколі абверу в Нойгамері. Як відомо, абвер і СС весь час ворогували, тому навряд чи керівництво військової розвідки Німеччини дозволило б навчатися в своїй школі тим, хто підкорявся відомству шефа СС Гіммлера.

Згодом Степан Бандера писав: «Політичний смисл створення українського військового загону в співпраці з німецькою армією був у тому, що він мав закріпити свободу і становище України, яка під час війни на її території не вдається до пасивного очікування, але і сама бореться за свою незалежність. Військові загони Дружин українських націоналістів мали офіційно довести, що Україна готова, окрім власної революційної боротьби, поставити на фронт проти Москви своє військо в союзі з Німеччиною, якщо вона підтвердить державну незалежність України і офіційно вважатиме її союзником.

Остаточне ставлення Німеччини мало виявитися тільки тоді, коли хоч би частина України звільнилася від більшовиків. У разі дружнього ставлення Німеччини до України підрозділи ДУН повинні були стати основою регулярної армії Української держави. У разі негативного розвитку подій, що було також передбачено, все одно була б вигода – прекрасний вишкіл офіцерів і солдатів, які мали знайти спосіб повернутися в лави підпілля ОУН, щоб створювати і поповнювати її революційні військові сили. Проте на цьому шляху перед українськими військовими стояло надзвичайно складне політичне завдання – продемонструвати свою вірність незалежній лінії ОУН і відірватися від співпраці з німцями».

Перед німцями, які схилялися до необхідності співпраці з ОУН, виникала дилема: яку саме фракцію підтримувати – помірних, але слабкіших «мельниківців» чи діяльних, численніших, але погано ними контрольованих «бандерівців»? Боротьба за підтримку німців ще більше загострила протистояння двох фракцій: кожна вважала себе єдиним представником українського народу.

За наказом заступника начальника відділу абверу-II Е. Штольца обидві групи («мельниківці» та «бандерівці») готували майбутніх поліцаїв, розробляли плани «повстання українців» відразу ж після нападу Німеччини на Радянську Росію, «щоб підірвати найближчий тил радянських військ і переконати світову спільноту в розкладанні радянського тилу» [9] Зі свідчень Штольца на Нюрнберзькому процесі. . Кожній фракції також дозволили створити свій «уряд».