Стивен Вайнберг - Пояснюючи світ

То була блискуча робота, але, попри її акцент на геометрії, поза увагою давньогрецьких математиків залишалися методи, що є невіддільним складником сучасної фізичної науки. Давні греки ніколи не вміли писати й застосовувати алгебраїчні формули, натомість рівняння на кшталт E = mc 2 та F = ma є основою сучасної фізики. (Формули використовував у суто математичній роботі Діофант, який жив в Александрії близько 250 року н. е., але символи в його рівняннях позначали лише цілі або раціональні числа, що аж ніяк не схоже на символи у фізичних формулах.) Навіть там, де геометрія важлива, сучасний фізик намагається вивести те, що потрібно, виражаючи геометричні факти алгебраїчно, за допомогою методів аналітичної геометрії, які винайшли в XVII столітті Рене Декарт та інші науковці і які описані в розділі 13. Імовірно, через заслужений престиж давньогрецької математики геометричний стиль протримався аж до наукової революції XVII століття. Коли Ґалілей у своєму памфлеті 1623 року «Пробірник» захотів оспівати математику, то сказав про геометрію так [7]: «Філософія записана у всеосяжній книзі, постійно відкритій нашим очам, якою є Всесвіт; але її не зрозуміти, якщо спочатку не навчитися розуміти її мову й розумітися на знаках, якими вона написана. Написана вона математичною мовою, а її знаками є трикутники, кола та інші геометричні фігури; без них людина просто не зможе зрозуміти в ній ані слова і блукатиме в темному лабіринті». Ґалілей дещо відстав від часу, підносячи геометрію вище за алгебру. Його роботи містять трохи алгебри, але є більш геометричними за твори деяких його сучасників і значно більш геометричними за ті, що сьогодні можна знайти у фізичних журналах.

У наш час з’явилося місце й суто для науки – науки, яку вивчають заради неї самої, безвідносно до практичного застосування. Натомість у Стародавньому світі, перш ніж учені зрозуміли необхідність підтверджувати свої теорії, вкрай важливо було технічно застосувати науку, бо, коли людина готова використовувати якусь наукову теорію, а не просто говорити про неї, її правильність може дати чималу вигоду. Якби за допомогою своїх обчислень густини Архімед визначив, що позолочена свинцева корона зроблена з чистого золота, він втратив би свою популярність у Сиракузах.

Не хочу перебільшувати міру, до якої обґрунтована наукою техніка була важлива в елліністичні або римські часи. Багато винаходів Ктезібія та Герона, схоже, були не більше, ніж іграшки або театральний реквізит. Історики вважають, що в економіці, яка ґрунтується на рабстві, не було попиту на працеощадні пристрої, які могли вийти, наприклад, з іграшкового парового двигуна Герона. У Стародавньому світі були важливі військова та цивільна інженерія, тому різні правителі підтримували в Александрії вивчення катапульт та інших подібних знарядь (імовірно, у Мусейоні). Але ця робота, схоже, небагато взяла від тогочасної науки.

Єдина галузь давньогрецької науки, що дійсно мала велику практичну цінність, була й також найкраще розвинена. То була астрономія, до якої ми перейдемо в частині II.

Щодо наведеного вище зауваження про те, що необхідність практичного застосування науки забезпечила їй вагомий стимул бути точною, є один великий виняток. І це – практична медицина. До нашого часу найавторитетніші лікарі вперто продовжували дотримуватися практик на кшталт кровопускання, цінність яких ніколи не була встановлена експериментально і які насправді завдавали більше шкоди, ніж приносили добра. Коли в XIX столітті запровадили справді корисну методику антисептики, для якої була наукова база, більшість лікарів спочатку чинила їй активний спротив. Вимога щодо потреби здійснювати клінічні випробування, перш ніж схвалювати використання лікарських засобів, з’явилася аж у XX столітті. Лікарі дійсно рано навчилися розпізнавати різноманітні хвороби, а від деяких мали ефективні ліки, як-от кору хінного дерева (що містить хінін) проти малярії. Вони вміли готувати анальгетики, опіати, блювотні, проносні та снодійні засоби й різне зілля. Але часто зазначають, що фактично до початку XIX століття пересічному хворому було краще уникати допомоги лікарів.

Йдеться не про те, що за практичною медичною не стояла теорія. Була гуморальна теорія про чотири тілесні рідини – кров, флегму (слиз), чорну та жовту жовчі, які роблять нас відповідно сангвініками, флегматиками, меланхоліками або холериками. Гуморальну теорію сформулював ще в класичні давньогрецькі часи Гіппократ або хтось із його колег, роботи яких йому приписували. Як стисло зазначив значно пізніше Джон Донн у сонеті «Доброго ранку», ця теорія стояла на тому, що «все, що помирає, було нерівно змішане». Гуморальну теорію схвалював у римські часи Ґален Пергамський, роботи якого стали надзвичайно впливовими серед арабів, а потім і в Європі приблизно в XI столітті н. е. Я не чув про якісь спроби перевірити ефективність гуморальної теорії експериментально в часи, коли вона була загальноприйнята. (Сьогодні гуморальна теорія збереглася в аюрведі – традиційній індійській медицині, але лише щодо трьох її складників: флегми, жовчі та вітру.)