Стивен Вайнберг - Пояснюючи світ

Нелегко зрозуміти, якого саме сенсу язичники насправді надавали своїй релігії. Ті греки, що багато подорожували або читали, знали, що в країнах Європи, Азії та Африки поклоняються великому різноманіттю богів та богинь. Деякі з греків намагалися бачити в них ті самі божества під іншими іменами. Наприклад, набожний історик Геродот писав не про те, що корінні єгиптяни поклонялись богині на ім’я Баст, яка нагадувала давньогрецьку богиню Артеміду, а радше розумів це так, що вони поклонялись Артеміді під іменем Баст. Інші припускали, що всі ці божества були різні й усі реальні, і навіть включали іноземних богів до своїх молитов. Деякі з олімпійських богів, як-от Діоніс та Афродіта, були імпортовані з Азії.

Однак у деяких давніх греків розмаїття богів та богинь породжувало зневіру. Наприклад, досократик Ксенофан є автором відомого коментаря: «Ефіопи мають богів із кирпатими носами та чорним волоссям, фракійці – богів із сірими очима та рудим волоссям». Також він зауважив: «Але якби бики, коні та леви мали руки або вміли малювати та створювати твори мистецтва, подібні до зроблених людьми, то коні зображували би богів схожими на коней, а бики – схожими на биків. І тіла [своїх богів] створювали відповідно до форм, які має кожен вид»4. На противагу Геродоту історик Фукідід не виявляв жодних ознак релігійності. Він критикував афінського генерала Нікія за катастрофічне рішення відкласти відведення військ під час кампанії проти Сиракуз через місячне затемнення. Фукідід пояснював, що Нікій був «надто схильний до ворожіння та інших подібних речей»5.

Цей скептицизм щодо релігії особливо поширився серед давніх греків, які пов’язували своє життя з вивченням законів природи. Як ми вже бачили, роздуми Демокріта про атоми були абсолютно природознавчі. Спочатку ідеї Демокріта сприймав як протиотруту від релігії Епікур Самоський, що оселився в Афінах і на початку Елліністичної ери заснував Афінську школу, відому як «Сад». Епікур, у свою чергу, надихав римського поета Лукреція. Поема Лукреція «Про природу речей» зотлівала в монастирських бібліотеках, аж поки її не відкрили заново в 1417 році, після чого вона справила великий вплив на Європу епохи Відродження. Стівен Ґрінблатт6 простежив вплив Лукреція на Мак’явеллі, Мора, Шекспіра, Монтеня, Ґассенді [8], Ньютона та Джефферсона. Навіть коли язичництва ще не позбулися остаточно, серед давніх греків дедалі частіше спостерігалася тенденція сприймати його алегорично – як ключ до прихованих істин. Як казав Ґіббон: «Екстравагантність грецької міфології заявляла ясним та гучним голосом, що благочестивий дослідник, замість шукати в її буквальному сенсі скандалу або задоволення, має старанно досліджувати окультну мудрість, яку з властивої античної обережності прикрили маскою нерозсудливості та вигадки»7. Пошук прихованої мудрості за часів Стародавнього Риму привів до появи школи, відомої сьогодні як школа неоплатонізму, яку заснували в III столітті н. е. Плотін та його учень Порфирій. Неоплатоністи, хоч і не досягли були нічого нового в науці, зберегли у своєму вченні Платонову цікавість до математики. Наприклад, Порфирій написав біографію Піфагора та коментарі до «Начал» Евкліда. Пошук прихованих значень під зовнішньою оболонкою є важливим завданням науки, тому не дивно, що неоплатоністи хоча б не втратили інтерес до наукових питань.

Язичники зазвичай не намагалися впливати на особисті переконання один одного. Не було жодних авторитетних письмових джерел про язичницькі релігійні доктрини, як-от Біблія чи Коран. «Іліаду» та «Одіссею» Гомера й «Теогонію» Гесіода сприймали як літературу, а не теологію. Язичництво мало багато поетів та священиків, але не породило жодного теолога. Утім, відкриті вияви атеїзму були небезпечні. Принаймні в Афінах звинувачення в атеїзмі подеколи ставали зброєю в політичних дебатах, а філософи, що висловлювали невіру в язичницький пантеон, могли відчути на собі гнів держави. Філософ-досократик Анаксагор був змушений тікати з Афін через вчення, що Сонце – це не бог, а гарячий камінь, більший за Пелопоннес.

Платон особливо переймався збереженням ролі релігії у вивченні природи. Він був так наляканий атеїстичним вченням Демокріта, що в десятій частині своїх «Законів» проголосив, що в його ідеальному суспільстві люди, які заперечують реальність богів та їхнє втручання у справи людей, були б засуджені до п’яти років одиночного ув’язнення з подальшою стратою, якщо в’язень не розкається.