Стивен Вайнберг - Пояснюючи світ

4. Елліністична фізика та техніка

Після смерті Александра Македонського його імперія розкололася на кілька держав-наступниць. Для історії науки найважливішою з них був Єгипет. Ним правила династія грецьких царів, яку заснував Птолемей І, один із генералів Александра, і яка закінчилася Птолемеєм XV, сином Клеопатри і, можливо, Юлія Цезаря. Цього останнього Птолемея вбили невдовзі після поразки Антонія та Клеопатри в битві при Акціумі в 31 році до н. е., після чого Єгипет поглинула Римська імперія.

Епоху від Александра до битви при Акціумі1 зазвичай називають Елліністичним періодом – терміном (німецькою мовою Hellenismus ), який запропонував у 1830-ті роки Йоганн Густав Дройзен. Не знаю, чи так і задумав Дройзен, але, як на мене, у суфіксі «-істичний» є щось зневажливе. Так само, як слово «архаїстичний», наприклад, використовують, щоб описати імітування чогось в архаїці, цей суфікс неначе означає, що елліністична культура була не цілковито еллінською, а лише імітувала досягнення Класичної епохи V і IV століть до н. е. А ці досягнення були величезні, особливо в геометрії, драматичному мистецтві, історіографії, архітектурі та скульптурі, а також, можливо, в інших мистецтвах, класичні твори яких не збереглися, як-от музика та живопис. Але в Елліністичну епоху наука досягла висот, що перевершили не лише наукові досягнення Класичного періоду, але й були поза конкуренцією аж до наукової революції XVI і XVII століть.

Найважливішим центром елліністичної науки було місто Александрія, столиця Птолемеїв, яке заснував Александр Македонський у дельті Нілу. Місто стало найбільшим у давньогрецькому світі, та й пізніше, у Римській імперії, за розміром і багатством воно поступалося лише Риму.

Близько 300 року до н. е. Птолемей І заснував Александрійський мусейон (Музей), відвівши під нього частину свого царського палацу. Спочатку той був запланований як центр літературних та філологічних студій, присвячений дев’яти музам. Але після сходження на престол Птолемея II у 285 році до н. е. Музей став також центром наукових досліджень. Літературу в Мусейоні та Александрійській бібліотеці вивчали й далі, але тепер вісім мистецьких муз опинилися в тіні своєї наукової сестри Уранії – музи астрономії. Мусейон та давньогрецька наука пережили царювання Птолемеїв, і, як ми побачимо нижче, багато з найбільших досягнень давньої науки сталися в давньогрецькій половині Римської імперії, причому здебільшого в Александрії.

Інтелектуальні зв’язки між Єгиптом та грецькою прабатьківщиною в елліністичні часи чимось нагадували стосунки між Америкою та Європою у XX столітті2. Багатство Єгипту та щедра підтримка з боку як мінімум трьох перших Птолемеїв привабили до Александрії вчених, що зробили собі ім’я в Афінах так само, як європейські науковці масово потягнулись до Америки, починаючи з 1930-х років. Десь із 300 року до н. е. першим директором Мусейону став колишній викладач Лікею Деметрій Фалерський, який привіз з Афін свою бібліотеку. Приблизно в той самий час Птолемей І запросив до Александрії як наставника свого сина іншого викладача Лікею Стратона Лампсакського, який, можливо, доклав руку до навернення Мусейону до науки після того, як син Птолемея успадкував єгипетський трон.

За часів Елліністичного та Римського періодів подорож під вітрилами між Афінами та Александрією забирала приблизно стільки ж часу, скільки потрібно було пароплаву, щоб дістатися з Ліверпуля до Нью-Йорка у XX столітті. Тому між Єгиптом і Грецією відбувався жвавий рух. Наприклад, Стратон не залишився в Єгипті, а повернувся до Афін, щоб стати третім директором Лікею.

Стратон був проникливим спостерігачем. Він зумів зробити висновок, що тіла, що падають, прискорюються донизу, спостерігаючи, як краплі води, які стікають з даху, розділяються під час падіння, а безперервний потік води розбивається на окремі краплі. Це відбувається тому, що краплі, які падають найдалі, падають також найдовше, а оскільки вони прискорюються, це означає, що вони рухаються швидше, ніж краплі за ними, які падають упродовж меншого часу (див. технічну примітку 7). Стратон також помітив, що коли якесь тіло падає на дуже коротку відстань, то удар об землю незначний, але якщо воно падає з великої висоти, то створює потужний удар, демонструючи, що в міру падіння його швидкість зростає3.

Мабуть, не випадково центри давньогрецької натурфілософії, як-от Александрія, Мілет та Афіни, були й центрами комерції. Жвава ринкова торгівля зводить разом людей різних культур і робить різноманітнішим сільське господарство. Натомість комерція Александрії простягалася далеко: вантажі, що їх доставляли з Індії до країн Середземномор’я, проходили Аравійським морем, підіймалися Червоним морем, потім суходолом потрапляли до Нілу і вже річкою спускалися до Александрії.