Ларс Свендсен - Філософія самотності

Simmel: Philosophie des Geldes, с. 397.

Tocqueville: Democracy in America, с. 665, 701.

Tocqueville: Selected Letters on Politics and Society, с. 326. Про самотність серед дикої природи — див. Tocqueville: «Journey to Lake Oneida» та «A Fortnight in the Wilderness», с. 665.

Jf. Marquard: «Plädoyer für die Einsamkeitsfähigkeit», с. 113; Moody: «Internet Use and Its Relationship to Loneliness»; Monbiot: «The Age of Loneliness is Killing Us».

Chen & French: «Children’s social competence in cultural context».

Jf. Svendsen: Kjedsomhetens filosofi, с. 25f.

Larson: «The Solitary Side of Life: An Examination of the Time People Spend Alone from Childhood to Old Age».

Cioran: Sønderrevet, с. 159.

Sartre: Kvalmen, с. 152.

Rilke: Brev til ein ung diktar, с. 22.

Буття, 2:18.

Книга Псалмів, 142:4.

Книга Екклезіаста, 4: 9—12.

Immanuel Kant: «Idee zu einer allgemeinen Geschichte in weltbürgerlicher Absicht», c. 20f.

Byron: Childe Harold’s Pilgrimage, Canto III, том 90, с. 131.

Milton: Paradise Lost, книга ix.249, с. 192.

Bierce: The Enlarged Devil’s Dictionary, с. 44.

Butler: «A Melancholy Man», с. 59.

MacDonald & Leary: «Why Does Social Exclusion Hurt? The Relationship Between Social and Physical Pain»; Eisenberger, Lieberman & Williams: «Does Rejection Hurt? An fMRI Study of Social Exclusion».

Добрий і стислий огляд генетичних і нейрологічних аспектів самотності подано у Hawkley & Cacioppo: «Perceived Social Isolation: Social Threat Vigilance and Its Implication for Health». Є багато психоаналітичної літератури про самотність, але її я буду використовувати в обмеженому обсязі. Для огляду дискусії про більшість центральних понять див. Quindoz: The Taming of Solitude: Separation Anxiety in Psychoanalysis.

Наприклад, Інститут охорони здоров’я визначає самотність так: «Належна соціальна підтримка означає, що особа отримує любов і турботу, що її поважають і цінують, і що вона перебуває в соціальній спільноті, де присутні взаємні зобов’язання. Протилежністю до належної соціальної підтримки є самотність». Folkehelseinstituttet: «Sosial støtte og ensomhet — faktaark».

Jf. Scarry: The Body in Pain.

Eliot: The Cocktail Party, с. 414.

Крайнє вираження такої метафізичної самотності можна знайти у Бена Міюсковича в «Loneliness in Philosophy, Psychology and Literature» (1979). Він зводить усе людське існування саме до самотності, для нього особа, яка береться стверджувати, що самотність не надто визначальна для її життя, — це людина, котра живе, заперечуючи наші основні екзистенціальні умови. Він відхиляє міжособистісну комунікацію як вельми тимчасову, хоча й утішну ілюзію, (Mijuskovic: Loneliness in Philosophy, Psychology and Literature, с. 82). Міюскович стверджує, що самотність — найфундаментальніший факт людського життя, самотність — основна структура самосвідомості, і коли особа здатна подивитися всередину себе, вона бачить там порожнечу або покинутість, кажучи коротко: самотність (ibid, с. 13, 20). Може виникнути питання, чи взагалі можливий такий тип інтроспекції, з картезіанського підходу, коли особа стає видимою для самої себе. Багато філософів, особливо Кант, наводили аргументи на користь сумнівності такого твердження. По-друге, викликає сумнів, чому виявлене за допомогою такої інтроспекції повинне вважатися більш фундаментальною істиною, ніж те, що виявлене через екстроспекцію. Однак найголовніше те, що міркування Міюсковича настільки редуктивні та загальні, що навіть не беруть до уваги розмаїття явища, яке мають на меті дослідити. Кортить згадати цитату Шекспіра, яка, на думку Вітґенштайна, варта бути девізом до «Філософських досліджень»: «I’ll teach you differences!» (Shakespeare: King Lear, Akt. 1, scene 4). Як писав Вітґенштайн у своїх зауваженнях до «Золотої гілки» Фрейзера: «Нема нічого складнішого за дотримання справедливості щодо фактів» (Wittgenstein: Philosophical Occasions 1912—1951, с. 128). Справу ускладнює вимога загальності (Wittgenstein: The Blue Book, с. 17f). Міюскович виступає тим, хто страждає від хронічної самотності, і тим, хто узагальнює, виходячи з власного досвіду, коли пише, що людина може тимчасово полегшити почуття самотності, але таке полегшення ніколи не є постійним чи навіть достатньо тривалим (Mijuskovic: Loneliness in Philosophy, Psychology and Literature, c. 9). Більшість людей не переживає самотність так, як її описує Міюскович. Він завжди може спробувати стверджувати, що в такому випадку більшість людей живе у певному запереченні власних основних екзистенціальних умов, але складно погодитися, що у нього знайшлися б якісь вдалі аргументи на користь такого твердження.

Russell: Autobiography, с. 160, jf. с. 137.

Kahneman et al.: «A survey method for characterizing daily life experience: the day reconstruction method»; Emler: «Gossip, reputation and social adaptation».