Георгий Касьянов - Теорії нації та націоналізму

Е. Сміт зауважує з цього приводу: «Чи можлива така теорія? […] З огляду на попередній критичний аналіз [різних] підходів відповідь буде негативною. Ця галузь настільки розділена розбіжностями у трактуванні базових питань, суперечливими підходами, кожний з яких адресований лише тому чи іншому аспектові цієї надзвичайно широкої проблематики, що узагальнений підхід виглядатиме досить нереальним, а будь–яка загальна теорія — майже утопічною» [380] Ibid. P. 223. . Такого ж погляду дотримуються й інші дослідники, хоча деякі з них не виключають можливості вироблення універсальних теоретичних побудов стосовно певних аспектів націоналізму.

К. Келгон, зокрема, вважає, що «націоналізм є надто різноманітним, отже, навряд чи можлива загальна теорія, яка б дала його вичерпне трактування. Зміст та специфічне спрямування різних націоналізмів визначаються історично відмінними культурними традиціями, творчими здатностями лідерів, випадковими ситуаціями в міжнародному устрої. Що дійсно піддається розглядові на рівні загальних, теоретичних побудов — це чинники, які призводять до постійного виникнення й відновлення націоналізму як центрального дискурсивного утворення новітнього світу. Це не дає [універсального] пояснення усіх проявів чи рис націоналістичного дискурсу, проте створює умови для того, щоб зробити перший крок у спробах зрозуміти, чому він існує і залишається впливовим» [381] Calhoun C. Nationalism. P. 112. .

Очевидно, з цими твердженнями можна погодитися, хоча, здається, питання щодо можливості «загальної» теорії націоналізму є не більше як схоластичним вибриком чи ностальгією за тими часами, коли в суспільствознавстві домінували «класичні» теорії або ж у нашому, «домашньому» варіанті — «єдино вірне вчення». Можливо, що така універсальна теорія взагалі не потрібна саме стосовно націй і націоналізму, оскільки останні були й залишаються поліморфними концепціями та явищами.

Як ми вже згадували раніше, в даних нарисах не йдеться про висвітлення усіх теорій нації і націоналізму, підходів, концепцій тощо. Очевидно, що поза нашою увагою залишилася велика кількість проблем, які мають неабияку пізнавальну цінність. Зокрема, в нарисах навмисне майже не згадуються постмодерністські концепції нації і націоналізму, які, на нашу думку, є виявом згаданої раніше «фрагментації» відповідної тематики. Якщо ж вести мову про конкретніші проблеми, то, очевидно, поза межами нашої уваги й можливостей залишилися такі теми, як нація й націоналізм в епоху глобалізації, постколоніалізм, націоналізм і сучасний сепаратизм, націоналізм і фемінізм, націоналізм у багатокультурних плюралістичних суспільствах, діаспорний націоналізм тощо — зрозуміло, що цей перелік можна було б продовжувати.

Варто ще раз нагадати, що дані нариси — лише одна зі спроб розпочати дискусію, максимально позбавлену ідеологічної чи кланової упередженості, остаточних висновків і тверджень. Загальновідомо, що збільшення обсягу знання лише дає нам більше уявлення про безмежність нашого незнання. На цій оптимістичній ноті, мабуть, варто завершити наше дослідження.

Мельбурн, 1999

Бочковський О. I. Наука про націю та її життя. Нью–Йорк: Говерля, 1958.

Бочковський О. І. Вступ до націології. Мюнхен: Український Технічно–Господарський Інститут, 1991—1992.

Грабович Г. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. Київ: Основи, 1997.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX —XX ст. Київ: Генеза, 1996.

Етнополітична ситуація в Україні: Спроби наукової інтерпретації. Київ: ІНТЕЛ, 1993.

Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. Київ: Основи, 1993.

Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. Київ: Абрис, 1994.

Іванішин В. Нація, державність, націоналізм. Дрогобич: Відродження, 1992.

Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX ст. Київ: Основи, 1997.

Кулик Володимир. Український націоналізм у незалежній Україні. Київ: Видавничий дім «KM Academia», 1999.

Лисяк–Рудницький I. Історичні есе: В 2 т. Київ: Основи, 1994.

Лісовий В. Культура — ідеологія — політика. Київ: Вид–во ім. Олени Теліги, 1997.

Магочій П. Р. Галичина. Львів, 1994.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. Київ: Генеза — Довіра, 1996.

Основи етнодержавознавства. Київ, 1997.

Охримович Ю. Розвиток української національно–політичної думки. Нью–Йорк: Вид–во Чарторийських, 1965.