Дмитро Донцов - Націоналізм

Розцвіла в нездоровім повітрі уярмленої нації, ця ідея неподільно запанувала над поколіннями нашого ХІХ-го і початку ХХ-го віку. Не було такої течії, від крайніх лівих до крайніх правих, де б ця ідея не панувала таким чи іншим способом. Спершу в першій ясній і скристалізованій програмі українства ХІХ-го віку, — у кирило-методіївців. Вони признавали, справді, що Україна була “розп’ята і замучена” її противниками, і але, приписуючи їй власну забудькуватість і великодушність, твердили, що вона “не пам’ятає лиха”, “готова простити їм усе” і навіть “проливати свою кров” за ворогів, як тільки тамті “просвітяться” і пізнають свої “помилки”. Чужий імперіялізм на Україні був для “братчиків” явищем анормальним, причиною його була іґноранція. Треба її було розвіяти, “прокинутися зі сну і дрімоти” та “викорінити з своїх сердець безглузду ворожнечу” до інших народів, і на слов’янській землі настане спокій.

Це не був ляпсус. Це було глибоке переконання методіївців. Вічний гін народів до експансії не був для них іманентний поняттю нації, як, напр., іманентне поняттю газу стремління заповнити всяку порожнечу; ворожнечу між народами уважали вони чимсь штучним, прищепленим народам “царями і попами на загальну погубу”, як у своїй незрівняній демократичній мові висловлювалися методіївці [6] Ю. Охримович. — Розвиток укр. національної думки. Київ, 1922 рік. . “Розумні” причини — в світі фізичних явищ, і “розумні” аргументи — в світі надорганічнім, вони лише керували всім довкола нас, вони ж мали перемогти всі “темні” сили, що стояли на дорозі до царства чистого розуму.

Коли методіївці були перші, що зформулювали ці ідеї, то найзавзятішим їх популяризатором став М. Драгоманів. Вирослий в отруйнім оточенні російських патріотів, переконаний російський державник, релятивіст і еклектик з голови до п’ят, gente Ruthenus natione Russus, як назвав його Франко, — з приємністю вхопився він за тезу, так вигідну і так зрозумілу для кожного провансальця. На його думку, “сварки” між народами пояснюються лиш тим, що люди є “нерозсудні”. Тепер цих “сварок” є менше — (шкода, що Драгоманів не дожив до наших днів!), але коли в давнину їх було більше, то це пояснюється, на думку професора, людською іґноранцією: “Коли люди були менше розумні, ніж тепер, то між різними народами були часто сварки. І народи жахались один одного або ворогували поміж собою от так, як, напр., кінь жахається верблюда, або собаки ворогують з котами, і т. д.” [7] М. Драгоманів. — Чудацькі думки. . А звідси ясний для кожного драгоманівця висновок: як людському вихованню удалося погодити кота з псом, так повинно удатися привернути й мирне співжиття різних рас. Над тим, чи це завдання так легко виконати, як помирити верблюда з конем, чи, напр., лиса з курми, або вовка з телям, — над цим правовірні драгоманівці не задумувалися, бо таке ставлення питання перекидало б догори ногами ціле їхнє відчування світу, в якім prius-ом мав бути розум, а не від нього незалежні інстинкт та воля.

Та на щастя, світ думав власне так, як Драгоманів (бодай йому так здавалося), “і згодом розумніші люди стали думати, що такий нагніт одного (народу — Д. Д.) над другим — річ неправедна, крайнє нерозумна, невигідна для загалу навіть пануючого” [8] М. Драгоманів. — Чудацькі думки. . Шляхетним завданням українського “націоналіста” стало, отже, переконувати противника в “безглуздості” його агресії і невигідності її для нього ж самого, однією силою розумових аргументів; точнісінько так, як він гадав переконати Росію заперестати культурний гніт над українським шкільництвом “однією силою педагогічних арґументів” [9] М. Драгоманів. — Чудацькі думки. .

Один з маркантних представників монізму, В. Освальд (полемізуючи з “мілітаризмом”) писав, що відносини між націями повинні нормуватися розумовим принципом “енерґетичного імперативу”, який чисто “науково наказує їм сидіти тихо і не тратити марно сил у непродуктивній борні” [10] W. Oswald. — Monistische Sonntags Predigten. . Як з точки погляду “енергетичного імперативу” плуг вище сохи, а полюбовне розмежування сусідів вигідніше вічних сварок і бійок, так, з тієї ж самої точки погляду, вигідніше є мирне співжиття народів, аніж їх ворогування.

Щоб це ворогування спинилося, треба лиш “переконати” ворогів в його безсенсовності! Поколінню, хворому на надрозвиток інтелекту, промовляли до переконання ці наївні арґументи. Вірив у них і Драгоманів. Так, найбільшим аргументом проти надання українству “державно-правного характеру” було в нього те, що ці стремління не можуть витримати критики “ освіченого” чоловіка; що їх відкинуто “науковою критикою і аналізою”. Для нього те, що відкинула наука, не сміє існувати в житті, бо ним же ж “кермує розум”. Афект у соціяльнім житті не грає жодної ролі і він радить перенести “точку опертя соціяльного і політичного руху в Росії з почуття і віри на науку і розрахунок”. [11] М. Драгоманів. — Полное собраніе сочиненій, “По вопросу о малорусской литературе”, Париж, т. II, стор. 401. Наука ж, розум, критика, аналіза, переконування, а не інстинкт і воля мають вирішити і національну проблему.