Дмитро Донцов - Націоналізм

традиції нашої Давнини, як джерело націоналізму (“Де шукати наших традицій”, “Правда прадідів великих”, “Від містики до політики”, “Туга за героїчним”, “Незримі скрижалі Кобзаря” і пр.). І ці “впливи “чужих ідей” закидають авторові якраз ті “моралісти”, що “чужим богам пожерли жертви”: Марксові, Ленінові, Луначарському, Достоєвському — взагалі “світочам” російської літератури. Деякі з противників ідей “Націоналізму” твердять, що його ідейний вплив ширився серед молоді тільки через її “безкритичність”, але не вияснюють, чому мудрі провідники “поважного громадянства” не могли ніяк вплинути на цю молодь, щоб у ній виховати “критичніший підхід” до поглядів. Деякі вдавалися до замовчування ідей автора, або до наївних способів знецінювати їх: так напр., одні називають книгу “Націоналізм” “брошурою” (“аморальною” і “шкідливою”), повною “злочинного шовінізму” (Лев Ребет: “Світла і тіні ОУН”, Мюнхен, 1964). Інші, хоч і шукають за московськими коріннями большевизму, але не завважують того, що якраз Донцов присвятив багато уваги цій проблемі в “Підставах нашої політики” (Відень, 1921), теж і в брошурі “Культура примітивізму” (Київ, 1918), або в книзі “Росія чи Европа” (Лондон, 1954).

Джерело цього походу проти націоналізму не трудно знайти. Бо тепер навіть сліпим стає ясно, чому многі з нашої “демократично” — соціялістичної, чи “сучасно” — перехрещеної з націоналізму на просовєтський “демократизм” чи навіть монархічної інтелігенції, так заїло (разом з большевиками) ведуть досі повну злоби та інсинуацій кампанію проти “Націоналізму” і націоналістичної ідеї. Це тому, що многі з інтелігенції тих угрупувань, заражені незнищимим москвофільством, проти якого я виступив уперше в 1912 році (“Модерне Москофільство”, Київ). Ось тут власне і був “закопаний собака”! Ось тут і крилася причина їх антинаціоналізму! Ну, і комплекс плебея, який не важиться випростувати хребта.

Москофільським шляхом пішли і “радянці” (з Київської “Ради”) перед 1-ою світовою війною, і “радянці” совєтофільські, і М. Грушевський, і В. Винниченко, і М. Шаповал, (“Союз народів Східної Европи”), і А. Крушельницький, і О. Назарук (звеличник Петра й Катерини і ненависник козацтва), і В. Липинський (“Союз трьох Русей”), і В. Левинський, і Багряний, і ренеґати націоналізму, тепер прихильники “мирної еволюції” або “нашої держави УССР”, або тітовської України, і вороги збройної боротьби за незалежність; і М. Лозинський, і Ф. Федорців, і Ю. Бачинський, і М. Рудницький, і у своїх спогадах Чернецький, який оповідає, що й сам він “помалу став радянофілом”, і багато його товаришів, — і П. Карманський, і В. Пачовський, і Ю. Шкрумеляк, яких він не обвинувачує в “безкритичності”, і виправдує всякими способами, хоч ті пустомудрі повірили в “приманливі кличі большевиків про владу робітників, селян, про розквіт української культури в совєтській Україні”. Безкритичною була лише та молодь, що йшла за гаслами націоналізму, який одразу перестерігав перед московською брехнею; не Чернецький з товаришами, який поблажливий до москофільських перекінчиків (і до себе самого), з люттю накидався на автора “Націоналізму”. Слідами галичанина Чернецького пішли многі з еміграції по 1945 році, наприклад, Шерех-Шевельов, який твердить, що Україна “ пішла тепер іншим шляхом, ніж яким її вели в збройному змаганню 1917-20 рр.”, та що цим шляхом (тобто московсько-большевицьким) і має вона йти, а в органі “МУР” (редакція — Шерех, Дивнич, У. Самчук і Ю. Косач) в 1947 p. видрукував чисто большевицький напад Ю. Косача на львівський “Вісник”, на націоналізм і на Донцова, і твердив, що уважати Косача большевиком це “демагогія” і “брехня”. Відповідь Донцова на випад Косача редактори “МУР-у” відмовилися друкувати в тім ніби-то “дискусійнім органі”, в “МУР-і”, якого водіїв Шерех славив як великих носіїв нової доби, як “символ сучасности”. (Відповідь з’явилася в “Орлику”).

“Малоросіянство”, яке і перед 1926-м і в наші дні пишним чортополохом розцвіло і на Україні і на еміґрації, — ось де була та укрита причина ненависти тих кіл до “Націоналізму” тоді і тепер, їх москофільство це — заперечення всіх національних традицій, культурних, побутових, соціяльних, політичних, моральних і релігійних! А боротьба з ним тепер приймає виразну форму боротьби з силами диявола. Недурно — в нападі може мимовільної щирости — один з “МУР” — івців, один із звеличників вождів нашого “модерного” москвофільства, отих Тичин, Сосюр, Рильських, Бажанів, Скрипників і Ю. Коцюбинських признався, що нам треба робити “компроміс з дияволом”. Їх москофільство, це був просто страх і подив раба перед всякою признаною світом силою.

Читать дальше