Еріх Фромм - Мати чи бути?

Уся критика капіталізму Марксом і його бачення со­ціалізму побудовані на ідеї, що капіталістична система паралізує людську активність і що метою має бути відро­дження людства через відновлення активності в усіх сфеpax життя.

Якщо не зважати на формулювання, де дається взна­ки вплив класиків політекономії, то можна стверджувати, що погляди Маркса є повною протилежністю поширено­му кліше, усталеному уявленню про нього як про детермі­ніста, який перетворив людей на пасивний об'єкт історії та позбавив їх активності. У цьому може легко перекона­тися кожен, хто читав Маркса, а не лише ознайомився з окремими висмикнутими з контексту висловами. Погляди Маркса неможливо висловити краще, ніж він сам це зро­бив у такому твердженні: «Історія не робить нічого, вона не володіє жодним неосяжним багатством, вона не воює в жодних битвах. Не „історія“, а саме людина, реальна жива людина — ось хто все здійснює, всім володіє і за все бо­реться. Історія не є якоюсь окремою особистістю, яка ви­користовує людину як засіб для досягнення своїх цілей. Історія — не що інше, як діяльність людини, яка дбає про власні цілі» (Маркс і Енгельс, «Святе сімейство» [77]). Па­сивний характер «активності» нашої доби ніхто з найближ­чих наших сучасників не осягнув з такою проникливістю, як Альберт Швейцер: у дослідженні занепаду й відроджен­ня цивілізації він описує сучасну людину як уярмлену, не­досконалу, нецілеспрямовану, патологічно залежну й «аб­солютно пасивну».

Розкриваючи в попередньому тексті значення по­няття «буття», я протиставляв його поняттю «володіння». Ще один не менш важливий аспект буття можна виявити, протиставляючи буття — видимості. Якщо я видаюся до­брим, хоч моя доброта лише маска, що приховує моє нама­гання експлуатувати інших людей; якщо я видаюся мужнім, тоді як насправді мені властиве марнославство, а може, й схильність до самоіубства; про людське око я люблю свою вітчизну, хоч насправді дбаю лише про власні егоїстичні інтереси, — в цих випадках моя відкрита поведінка пере­буває в жорсткому протистоянні з реальними силами, що мотивують мої вчинки; моя поведінка не відповідає моєму характеру. Структура моєї вдачі, справжня мотивація ста­новлять моє реальне буття. Моя поведінка частково може відображати моє буття, але зазвичай це маска, яку я ношу заради якоїсь своєї мети. У біхевіоризмі така маска роз­глядається як достеменний науковий факт, а справжнє пізнання зосереджене на реальності внутрішнього світу людини, який зазвичай не піддається усвідомленню і спо­стереженню. Концепція буття як «зривання масок», визна­чена таким чином Екхартом, перебуває в центрі вчень і Спінози, і Маркса та становить основу фундаментального відкриття Фрейда.

Розуміння невідповідності між поведінкою і харак­тером, між маскою, яку носить людина, і реальністю, яку вона приховує, — це і є головним досягненням психо­аналізу Фрейда. Розроблені ним методи (вільних асоціацій, аналізу снів, трансферу, опорів) спрямовано на розкрит­тя інстинктивних (переважно сексуальних) потягів, при­душених у ранньому дитинстві. У наступному розвитку теорії і практики психоаналізу більшого значення, ніж ін­стинктивному життю, стали надавати подіям у сфері ран­ніх міжособистісних взаємин, що завдають травм, одначе зміст лишився той самий: придушуються ранні і — як я вважаю — пізніші захоплення та страхи, що травму вали; спосіб позбавлення від симптомів і взагалі від хвороб по­лягає в розкритті цього притлумленого матеріалу. Інакше кажучи, те, що подавляється, — це ірраціональні, інфан­тильні, індивідуальні елементи життєвого досвіду.

Широко побутує думка про те, що судження нор­мальних, тобто соціально адаптованих, людей зазвичай раціональні й не потребують глибокого аналізу. Це хиб­не уявлення. Усвідомлені нами мотивації, ідеї і переко­нання являють собою суміш з оманливої інформації, ір­раціональних пристрастей, раціоналізації і забобонів, у які зрідка вкраплено жалюгідні крихти істини, що надає нам оманливої впевненості, нібито вся ця суміш реальна і справжня. У процесі мислення робиться спроба навес­ти лад у цій суміші ілюзій відповідно до законів логіки і правдоподібності. Вважається, що цей рівень свідомості відображає реальність; це карта, якою ми керуємося, пла­нуючи своє життя. І хоча ця карта оманлива, свідомість не пригнічує її. Пригнічується знання реальності, знання того, що є істинним. Отже, якщо ми запитаємо: «Що таке підсвідомість ?», то мусимо відповісти: «Крім ірраціональ­них пристрастей, майже все наше знання реальності». У своїй основі позасвідоме детермінується суспільством, яке породжує ірраціональні пристрасті і подає своїм членам всілякі вигадки, роблячи таким чином істину заручницею позірної раціональності.