На цьому завершу свій відступ щодо макромутацій і стрибкоподібної еволюції. Він був необхідним, бо теорію переривчастої рівноваги часто плутають зі стрибкоподібною сальтаційною еволюцією. Але це таки був відступ , бо основною темою цього розділу є теорія переривчастої рівноваги, і ця теорія насправді жодним чином не пов’язана з макромутаціями та справжньою сальтацією.
Виходить, що «пробіли», про які говорять Елдредж із Ґулдом та інші «пунктуалісти», не мають нічого спільного зі справжньою сальтацією і є значно меншими пробілами, ніж ті, що викликають жвавий інтерес у креаціоністів. Більше того, Елдредж і Ґулд спочатку представили свою теорію не як таку, що радикально та революційно суперечить звичайному, «традиційному» дарвінізму (як це пізніше подавалося), а як щось, що випливає з давно прийнятого традиційного дарвінізму, трактованого належним чином. Для отримання такого належного розуміння, боюся, нам знадобиться ще один відступ, цього разу щодо питання походження нових видів — процесу, відомого як «видоутворення».
Відповідь Дарвіна на питання походження видів загалом полягала в тому, що одні види походять від інших. Більше того, генеалогічне дерево життя є розгалуженим, а це означає, що до одного предкового виду можна простежити більше одного сучасного. Наприклад, леви й тигри сьогодні є представниками різних видів, однак і ті, й інші вийшли з одного предкового виду, причому, мабуть, не дуже й давно. Можливо, цей предковий вид не відрізнявся від одного з двох сучасних різновидів. Це міг бути якийсь третій різновид або й узагалі нині вимерлий. Так само людей і шимпанзе як види сьогодні чітко розрізняють, але їхні предки кілька мільйонів років тому належали до одного виду. Видоутворення є процесом, в ході якого з одного виду постає два, один з яких може не відрізнятися від первинного.
Причина, з якої видоутворення вважається складною проблемою, полягає ось у чому. Усі представники окремо взятого потенційно предкового виду здатні схрещуватися між собою (по суті, багато людей саме це й розуміють під словосполученням «окремий вид»). Тому щоразу, як починає «відбруньковуватись» якийсь новий дочірній вид, цьому відбруньковуванню загрожує небезпека бути придушеним вільним схрещуванням. Можна уявити, як потенційним предкам левів і потенційним предкам тигрів ніяк не вдається розділитися, бо вони продовжують схрещуватися між собою, а отже, й далі залишаються схожими один на одного. До речі, не перебільшуйте значення вжитих мною слів на кшталт «бути придушеним», немов предкові леви й тигри в певному сенсі «прагнули» відокремитись один від одного. Я просто хочу сказати, що зрештою види таки розійшлися в процесі еволюції і на перший погляд факт вільного схрещування заважає нам побачити, як ця дивергенція відбувалася.
Принципово правильна відповідь на це питання майже напевно здається очевидною. Жодної проблеми вільного схрещування не існуватиме, якщо предкові леви і предкові тигри опиняться в різних частинах світу, де вони не зможуть схрещуватися між собою. Звісно, вони не розходилися по різних континентах із метою реалізувати дивергенцію: вони не уявляли себе предковими левами чи предковими тиграми! Але, враховуючи, що окремий предковий вид так чи інакше поширився на різних континентах, скажімо в Африці та Азії, ті тварини, що опинилися в Африці, більше не могли схрещуватися з тими, яких занесло в Азію, бо вони ніколи з ними не зустрічалися. Якщо для тварин на цих двох континентах існувала якась тенденція еволюціонувати в різних напрямках (під впливом чи то природного відбору, чи то випадку), вільне схрещування більше не було перепоною для їхньої дивергенції і, зрештою, появи двох окремих видів.
Я говорю про різні континенти, щоб зробити приклад більш наочним, але принцип географічного відокремлення як перепони для вільного схрещування можна застосувати й до тварин по різні боки пустелі, гірського масиву, річки чи навіть швидкісної автомагістралі. Його можна також застосувати до тварин, єдиною перепоною для схрещування яких є велика відстань. Землерийки Іспанії не мають можливості схрещуватися з землерийками Монголії, а тому вони можуть розходитися з еволюційного погляду навіть за наявності безперервного ланцюжка вільного схрещування землерийок, що з’єднує Іспанію з Монголією. Тим не менше ідея географічного відокремлення як ключа до видоутворення стає зрозумілішою, якщо дивитися на неї з погляду справжньої фізичної перепони, такої як море чи гірський масив. Ланцюжки островів є, мабуть, багатими розплідниками нових видів.
Читать дальше